У мене є той, кого я повинна захищати...
Погано пам’ятаю дні, коли тільки розбила ногу – температура була шалена і я майже не приходила до тями. Пригадую особняк Алхіміка думок, молодого Еміля Ленца... Потім машина з червоним хрестом – швидка... Потім лікарня... Потім – провал. Коли ж повернулась до свідомості, поряд не було нікого...Але це вже позаду. Оскільки ходити мені поки що можна катастрофічно мало, а зв’язку із зовнішнім світом в маленькому містечку практично немає, я припустила, що Рой залишив якийсь натяк на те, де мені його знайти... Слабко віриться, що він весь місяць просидів тут. І ні одного разу не зайшов... Не провідав... Значить, поїхав уже...
Коли мені повернули форму, майже інстинктивно рука потягнулась до внутрішньої кишені... І намацала там шматочок паперу – лист, який був би абсолютно незрозумілий по сторонньому – адже це всього розповідь про друзів з Академії, родичів і всілякі побутові дрібниці. навіть якщо хтось знайде – нізащо не здогадається. Ну, звичайно... Так ми обмінювались інформацією ще в Ішварі... Скласти перші букви імен та назв... І вийде речення... Куди він поїхав... Що хотів сказати... Л...Е...Н...Ц... І... Я... Отож, двоє поїхали... Р... І... З... Е...Н...
Різенбул...
Навіщо ?..
Ш...В...И...Д... швидше приїзди, Різо...
...лікарі кажуть мені ще тиждень треба лежати у них в госпіталі і нікуди не рипатись. Але...
...швидше приїзди...
отож...


Холодний дощик моросить, а часом зривається серйозний вітер... Дорога веде поміж маленький акуратних будинків, вікна яких світяться в темряві. Затишно, мабуть, і тепло. Хм... звикла до тепла і затишку, до цілодобового відпочинку, якщо лежання в госпіталі можна так назвати. Але це не те, що треба, не те, чого хочеться. Коли довго нічого не робиш складається враження, що просто втрачаєш себе, втрачаєш все, що робить тебе людиною – емоції, мрії, мету. ЦЕ погано...
Повертаюсь в реальність і відчуваю, як краплі затікають за комір...Бррр... Нога не надто вдоволена тим, що чвакає по болоту у важких військових черевиках. Але варіантів немає. Чекати – втрачати час. Збожеволію. Скучила. Може, йому потрібна допомога вже й негайно...
Треба знайти найближчу станцію...