Вінрі.

[RizaHawkeye]

Ну от. Міс Рокбелл приїжджає... Я їду на вокзал зустріти її )))
***

... Холодний чи то дощ, чи то сніг на вулиці... Зима якась цьогоріч дивна - безсніжна...
Поїзди, закутані хмарами диму, прибувають і від,їжджають... Люди метушаться, вс іпоспішають... В юрбі боюсь пропустити Вінрі... холодно...

Comments

[Runo Mai]

Уінрі, кутаючись у плаща, очима почала шукати когось знайомого, хто б міг її чекати.

[RizaHawkeye]

Я побачила її фігрку здалеку - вишневий плащ, довгий в.язаний шарф, розгубленість в очах. Усміхаюсь, а заодно дивлюсь, щоб за нами не слідкував ніхто з воєнних - тепер слуги Фюрера всюди. Наче нікого... Підходжу до неї, ще здалеку махаю рукою :
- Міс Рокбелл ! Я тут !..

[Runo Mai]

- Місс Хоукай! - зраділо сказала дівчина, поспішаючи до старшого лейтенанта.

[RizaHawkeye]

- Як добралась ? - Різа усміхнулась. - Сподіваюсь, усе добре... Тепер ходімо швидше... Поїдемо до мене, а по дорозі розповіси, що творитсья в Різенбулі... - лейтенант зробила наголос на останньмоу слові, сподіваючись, що дівчинка зроузміє, що від неї потрібна інформація про місце перебування Еда...

[Runo Mai]

- Добре, міс Хоукай, - відповіла Уінрі, поспішаючи за лейтенантом, - А що може трапитися у такій глушині? Нещодавно, з бабусею, збирали новий автопротез, для нашого сусіда...
Раптово дівчина згадала про Еда та одразу ж засмутилася.
- А ще, - добавила вона посміхаючись через силу, - Мойже дозбирала новий протез для Еда.

[RizaHawkeye]

- Він сильна людина. - Різа усміхнулась заспокійливо і кивнула в бік чорного авто. - Там моя машина. Поїдемо до мене, бо у Штабі забагато зайвих вух...
Вона різким рухом відчинила дверцята :
- Сідай, Вінрі !..

[Runo Mai]

Дівчина кивнула головою і зробила те, що їй звеліли. Вона прсто зрорала від цікавості, про що ж такек важливо з нею хотіла поговорили лейтенант.
- Міс Хоукай, а куди ми їдемо? - поцікавилася механік.

[RizaHawkeye]

Winri
- А ми їдемо до мене... - Різа завела мотор і авто рушило. Лейтенант не відривалась від дороги і продовжувала розповідати : - В Штабі зараз небезпечно. Всюди підлеглі Фюрера - коло стискається... Тому говорити атм про щось важливе не можна. - Дівчина криво усміхнулась. - А в мене і пообідаєм, ти ж зголодніла з дороги ?

[Runo Mai]

Дівчина кивнула головою і відповіла:
- О, так. Я не відмовилася би.
Цікаво б було побачити будинок лейтенант. Дуже-дуже цікаво!

[RizaHawkeye]

Winri
- Ну от, - Різа усміхнулась. - Тут недалечко...

Решту шляху (якихось десять хвилин) вони їхали мовчки. Весняний Централ привертав увагу Вінрі і вона захоплено визирала з вікна, озираючись на розквітлі дерева, площі, людей - її цікавило геть усе.... Різа подумки наспівувала якусь просту мелодію, яка з,являлась в її голові час від часу під час їзди...
Нарешті вони повернули у вузький провулок, проїхали під аркою і опинились біля двоповерхового будиночка в глибині маленького подвір,я.
- Тут я і живу ! - кивнула лейтенант, відчиняючи дверцята. Як добре знову опинитися вдома ! - Проходь, на другому поверсі треті двері !... - Різа кинула ключі дівчинці. - Мені ще треба зайти в магазин... - Вона усміхнулась. - Зараз повернусь, а ви з хаятом не заскучаєте !