У мене є той, кого я повинна захищати...
Автор : RizaHawkeye aka RinoaLeonhary
Назва : Страшний сон
Аніме : FMA
Пейрінг : Рой/Різа
Чому ми загинули ?.. Чому ми ?.. Чому ?...
...десятки голосів бринять...
...десятки рук тягнуться з пітьми...
Чому ?.. Чому ?.... Чому смерть прийшла до нас, а не до аместрійських загарбників ?..
Чому ?.. Навіщо ?..
десятки... сотні... тисячі тіней причаїлись в пітьмі чіпкі пальці хапають... гострі кігті вгризаються в плоть...
Чому ?
Крик.
Кадр : маленький ішварит обіймає ноги убитої : „Ма-ам !..”
Чому ?
Крик.
Вона відштовхує руки, що тягнуться до неї.
Вона виривається з лап минулого... виборсується з криниці спогадів... Вона...
К.Р.И.К...
***
Різа ривком сідає на ліжку.
Серце вистрибує з грудей. Руки судомно стискають покривало...
Вона сторожко оглядає кімнату... Їй здається, що сон досі не минув і в темряві чекає на неї щось страшніше за трупи ішваритів, щось страшніше за Ішварську війну... Проте темрява мовчить...
„Все добре... це просто сон.. це лише сон ...” – дівчина рішуче підводиться , стає на підлогу (тіло на мить прошиває холод від зіткнення з паркетом) і навпомацки знаходить вимикач на стіні.
Спалахує світло.
Прокидається з радісним гавкотом Хаят.
Вона зітхає несподівано важка і йде на кухню готувати каву... Четверта ранку... А через кілька годин треба бути у Штабі – в кабінеті Фюрера.
Мороз по шкірі.
А в обідню перерву можна на кілька хвилин побачитись з Роєм.
Тепло в серці.
„Ішвар... – вона повільно п’є ароматну каву і неуважно гладить Хаята. – Це минуле... Але тепер не можна допустити, щоб подібне повторилось...”
Різа йде до ванни.
На щоках – порізи...
Селім Бредлі. Гомункул.
Вона спирається на умивальник і довго-довго бризкає в обличчя водою...
Щоб прогнати усі сни.
Щоб знищити всі сумніви.
Щоб змити навіть сліди від сліз.
І так щодня...
Завтра буде новий кошмарний сон.
І післязавтра.
І ще багато ночей будуть позначені жахами, а багато днів – будуть днями битв... перемог і поразок... хоча на поразки немає права... Але одної Ної вона засне спокійно. Її більше не лякатимуть ні минуле, ні майбутнє... Хтось проведе рукою по її золотому волоссю, скаже : „Спи спокійно ! Твої жахи не посміють більше прийти...” і побажає доброї ночі. І цим „хтось” буде коли-небудь... можливо...
*усміхається*
...І вона вперше спатиме до обіду і запізниться до Штабу, але це нічого, бо того дня вона уже не буде асистентом Кінга Бредлі... Того дня...
І заради цього дня вона надягає форму, заколює волосся на потилиці і прямує до Штабу зараз. Може, для неї той день спокою і не настане – значить, він настане для інших. У цьому світі люди повинні бути щасливими. Хіба заради цього не варто віддати власне життя ?
***
На годиннику шоста ранку.
Вона раптом чує якісь гудки під вікнами. Визирає і здивовано помічає знайому машину. Різа хапає кобуру зі столу і летить вниз по сходах, забуваючи, що волосся її розтріпане, а кітель ще не висох після прання...
- Доброго ранку, лейтенанте !
- Доброго ранку, Полковник !
*обмін офіційними вітаннями*
- Як спалося ?
- ... чудово.
- Я радий... Але мені зовсім не сподобався вчора ваш голос по телефону. Може, розкажете, що там передавав Елрік, а заодно – і про ваші справи.
Різко відчиняються двері машини.
- Сідай !
- Ти не боїшся, що Фюрер щось запідозрить ?
Лукава посмішка.
- До початку робочого дня ще дві з половиною години. Фюрер не має права вмішуватись в моє особисте життя поза Штабом та ще й у неробочий час !
- Так... справді...
Вона усміхається і сідає в машину. Дверці закриваються.
- Так що трапилось ?
Погляд прямо у очі.
- Поганий сон.
- Всі погані сни минають.
- ... а ще я дико не виспалась !
- Хм... Тоді лягай на задньому сидінні... і спи !
- Я не засну уже...
- Та ну ! А по твоєму стомленому вигляду і не скажеш...
Її сумна, майже винувата усмішка краєчком вуст.
- Умовив...
Різа повільно опускає повіки :
- Я трохи подрімаю.
- Та будь ласка !
Вона зручніше вмощується у кріслі і раптом відчуває, що хтось проводить рукою по її волоссю і шепоче :
- Спи спокійно ! Твої жахи не посміють більше прийти... а якщо просміють – я їх спопелю...
- Дякую...
І старший лейтенант вмить губить всю свою суворість та серйозність. Повільно-повільно схиляється на бік, аж доки не відчуває, що впирається щокою в його плече. А він так старається не ворухнутись, щоб не розбудити її...
Тепло в серці...
Вона розуміє, що це лише мить... Мить спокою і щастя...
Але же...
В цьому світі...
люди повинні
бути щасливими...
Назва : Страшний сон
Аніме : FMA
Пейрінг : Рой/Різа
Чому ми загинули ?.. Чому ми ?.. Чому ?...
...десятки голосів бринять...
...десятки рук тягнуться з пітьми...
Чому ?.. Чому ?.... Чому смерть прийшла до нас, а не до аместрійських загарбників ?..
Чому ?.. Навіщо ?..
десятки... сотні... тисячі тіней причаїлись в пітьмі чіпкі пальці хапають... гострі кігті вгризаються в плоть...
Чому ?
Крик.
Кадр : маленький ішварит обіймає ноги убитої : „Ма-ам !..”
Чому ?
Крик.
Вона відштовхує руки, що тягнуться до неї.
Вона виривається з лап минулого... виборсується з криниці спогадів... Вона...
К.Р.И.К...
***
Різа ривком сідає на ліжку.
Серце вистрибує з грудей. Руки судомно стискають покривало...
Вона сторожко оглядає кімнату... Їй здається, що сон досі не минув і в темряві чекає на неї щось страшніше за трупи ішваритів, щось страшніше за Ішварську війну... Проте темрява мовчить...
„Все добре... це просто сон.. це лише сон ...” – дівчина рішуче підводиться , стає на підлогу (тіло на мить прошиває холод від зіткнення з паркетом) і навпомацки знаходить вимикач на стіні.
Спалахує світло.
Прокидається з радісним гавкотом Хаят.
Вона зітхає несподівано важка і йде на кухню готувати каву... Четверта ранку... А через кілька годин треба бути у Штабі – в кабінеті Фюрера.
Мороз по шкірі.
А в обідню перерву можна на кілька хвилин побачитись з Роєм.
Тепло в серці.
„Ішвар... – вона повільно п’є ароматну каву і неуважно гладить Хаята. – Це минуле... Але тепер не можна допустити, щоб подібне повторилось...”
Різа йде до ванни.
На щоках – порізи...
Селім Бредлі. Гомункул.
Вона спирається на умивальник і довго-довго бризкає в обличчя водою...
Щоб прогнати усі сни.
Щоб знищити всі сумніви.
Щоб змити навіть сліди від сліз.
І так щодня...
Завтра буде новий кошмарний сон.
І післязавтра.
І ще багато ночей будуть позначені жахами, а багато днів – будуть днями битв... перемог і поразок... хоча на поразки немає права... Але одної Ної вона засне спокійно. Її більше не лякатимуть ні минуле, ні майбутнє... Хтось проведе рукою по її золотому волоссю, скаже : „Спи спокійно ! Твої жахи не посміють більше прийти...” і побажає доброї ночі. І цим „хтось” буде коли-небудь... можливо...
*усміхається*
...І вона вперше спатиме до обіду і запізниться до Штабу, але це нічого, бо того дня вона уже не буде асистентом Кінга Бредлі... Того дня...
І заради цього дня вона надягає форму, заколює волосся на потилиці і прямує до Штабу зараз. Може, для неї той день спокою і не настане – значить, він настане для інших. У цьому світі люди повинні бути щасливими. Хіба заради цього не варто віддати власне життя ?
***
На годиннику шоста ранку.
Вона раптом чує якісь гудки під вікнами. Визирає і здивовано помічає знайому машину. Різа хапає кобуру зі столу і летить вниз по сходах, забуваючи, що волосся її розтріпане, а кітель ще не висох після прання...
- Доброго ранку, лейтенанте !
- Доброго ранку, Полковник !
*обмін офіційними вітаннями*
- Як спалося ?
- ... чудово.
- Я радий... Але мені зовсім не сподобався вчора ваш голос по телефону. Може, розкажете, що там передавав Елрік, а заодно – і про ваші справи.
Різко відчиняються двері машини.
- Сідай !
- Ти не боїшся, що Фюрер щось запідозрить ?
Лукава посмішка.
- До початку робочого дня ще дві з половиною години. Фюрер не має права вмішуватись в моє особисте життя поза Штабом та ще й у неробочий час !
- Так... справді...
Вона усміхається і сідає в машину. Дверці закриваються.
- Так що трапилось ?
Погляд прямо у очі.
- Поганий сон.
- Всі погані сни минають.
- ... а ще я дико не виспалась !
- Хм... Тоді лягай на задньому сидінні... і спи !
- Я не засну уже...
- Та ну ! А по твоєму стомленому вигляду і не скажеш...
Її сумна, майже винувата усмішка краєчком вуст.
- Умовив...
Різа повільно опускає повіки :
- Я трохи подрімаю.
- Та будь ласка !
Вона зручніше вмощується у кріслі і раптом відчуває, що хтось проводить рукою по її волоссю і шепоче :
- Спи спокійно ! Твої жахи не посміють більше прийти... а якщо просміють – я їх спопелю...
- Дякую...
І старший лейтенант вмить губить всю свою суворість та серйозність. Повільно-повільно схиляється на бік, аж доки не відчуває, що впирається щокою в його плече. А він так старається не ворухнутись, щоб не розбудити її...
Тепло в серці...
Вона розуміє, що це лише мить... Мить спокою і щастя...
Але же...
В цьому світі...
люди повинні
бути щасливими...
-
-
15.02.2008 в 23:07-
-
16.02.2008 в 18:30О... це ж ти на об,єднанні мої картинки коментив ? )
-
-
10.01.2009 в 20:59-
-
14.06.2009 в 00:42