У мене є той, кого я повинна захищати...
"- Лейтенанте Хоукай, ви чудово розумієте, що для армії втрата такого кваліфікованого снайпера і відповідального офіцера,як ви, не дуже бажана... - Фюрер ледь усміхнувся. - Зараз вже неможливо встановити, що саме ви шукали в архівах... Але звідти нічого не зникло, отже... - він зробив значущу паузу, а я відчула, як сильно б,єтсья серце. - Отже, мабуть, вам і не вдалось нічого знайти... Отже, можна вважати цей інцидент вичерпаним. Подякцуйте за заступництво Полковнику Мустангу... Але...
*чому Фюрер так любить робити довгі і тягучі паузи ???*
- ...але... якщо ви і далі будете сунути свій милий носик туди, куди не варто, тоді хто знає, що може трапитись. В часі війни вашу раптову загибель буде дуже легко списати на нещаснйи випадок - елементарно ! - Фюрер усміхнувся, сьорбнув трохи чаю. У мене ж мурашки пішли по спині... - Але. знаючи дещо про вас... Не думайте, що зможете легко відбутись. Якщо що-небудь - будь-який ваш крок, слово, усмішка, подих... Будь-що ! Якщо щось запідозрю, тоді Полковник Мустанг може одного дня просто не прийти на роботу. На нього... скажімо, здійснили замах. Успішно. Ай-я-яй !... Ви... не грайте з вогнем лейтенанте, бо і полум,янйи алхімік обпечеться... Чи згорить. "

От і все, що сказав мені Фюрер.
Я вийшла з його кабінету просто прибита.
В коридорі врізалась в Роя. Він здивувався :
- Що з тобою ?
- НІчого.
- Ти бліда,як стіна...
- Нічого... - голос мій по зрадницьки тремтів.
- Тебе викликав Фюрер ? - Рой перейшов на шепіт.
- Так.
- Ясно... - він зітхнув і раптом усміхнувся. - Лейтенанте, я сьогодні проведу вас додому !
- Немає потреби...
- Ви не зрозуміли. Це наказ.
- А... ясно. Так... точно... - я була, як в тумані.
"тоді Полковник Мустанг може одного дня просто не прийти на роботу. На нього... скажімо, здійснили замах. Успішно."
- Різо, тобі погано ?
- Ні.
- Іди відпочинь... ти дуже бліда...
- Все добре.
- Тоід чекаю тебе в своєму кабінеті. - Мустанг щось ображено пробурмотів і пішов швидко геть.
- Дякую...