У мене є той, кого я повинна захищати...
...я думала, що це кінець...
- Лейтенанте ! - знайомий голос пролунав в коридорі і раптово... двері моєї камери трансформувались у ширкоу арку і туди влетів... Альфонс Елрік !
- Лейтенанте !.. Боже, ви поранені !.. - він співчутливо глунів на мене і схопив за здорову руку. - Побігли !
- Куди ? ЧОго ?.. Ал... - я не могла відійти від шоку.
- Швидше ! - Елрік витягнув мене з камери і ми побігли коридором.
- Ви - мій заручник ! - кинув Ал на ходу і усміхнувся.
- Що ?!
- Я - підозрюваний у сприянні Еду Елріку ! Полковник Мустанг, ризикуючи своїм життям, доставив мене на допит в Централ, але я втік. захопивши вас в заручники, бо знав, що ви - підлегла Мустанга. Тепер Полковник і його команда + загін, наданий Фюрером, переслідують мене !
- А ти нічого не плутаєш ? - поцікавилась я.
- Така наша "легенда" - поблажливо всміхнувся Ал. - Насправді загін Фюрера відправлено трохи в іншмоу напрямку не без допомоги майора Армстронга, а Полковник допоможе нам звідси вибратись...
- Ал... це все відбувається зараз ?
- Так, лейтенанте ! - алхімік петляв коридорами в,язниці, уникаючи успішно піднятої на ноги варти.
- Ну ви й примусили нас похвилюватися ! Коли Полковнику зателефонували в Різенбул і повідомили, що вас схопили в архівах, він ледве розрив серця не отримав. Я боявся, щоб він з розпачу не спалив будино Вінрі !
- Він - із розпачу ? - здивувалась я.
- Угу ! - Ал кивнув. - Я ще ніокли не бачив Мустанга таким... Тоді він схопив мене, позичив у Вінрі машину і, як вар,ят, погнав у Централ, а подорозі ми все це придумали, щоб вас витягнути !.. Лейтенанте, ви погано почуваєтесь ?
- Ні... ні... - шепотіла я. - Зі мною все добре...
На душі раптом стало так тепло...
- Сюди ! - Ал різко потігнув мене у вузький коридорчик, яким ми спустились в каналізацію і ще довго-довго бігли підземними лабіринтами, аж доки не вибрались на поверхню в якомусь перевулку.
Там стояло стареньке авто, а поруч з ним..
- Полковник ! - Ал весело кивнув. - А ми вже тут !
Проте Рой навтіь не глянув на алхіміка, лише кинув :
- Дякую, що врятував мого лейтенанта ! - обличчя Мустанга посерйознішало і він звернувся до мене - Я вами дуже не задоволений !... Як ви могли ? Як ви могли тільки подумати, що ви мені не потрібна ?.. Що я просто дозволю вас стратити ?.. Різо.. - він раптом підійшов до мене і я вперше побачила в його очах переляк, який проте швидко змінився на звичну лукаву посмішку, але перед тим... перед тим Рой зробив те, чого не дозволяв собі ніокли раніше - він обійняв мене, пригорнув не мить до себе і прошепотім тихо-тихо: Вибач !.. Я ж хвилювався за тебе...
І лише тоді я усвідомила, як болить прострелена рука і як мене не хочеться помирати, і як мені добре зараз... І я заплакала...
***
Теперя лежу у воєнному госпіталі - лікую руку, бо через рану занесла якусь інфекцію і тепре мюа купу ускладень... Полковнику зараз не солодко - він стараєтсья виправдати мене перед Фюрером... Не знаю, що він зробив, але обвинувачення, кажуть, уже зняли... Я почуваюсь трохи зле - хворію... температура... Але щодня до мене приходять друзі зі Штабу, тож засумувати не вдається... А на столику стоїть розкішний букет троянд... Я знаю, хто його залишив, поки я була непритомна... І це гріє мене серце...
- Лейтенанте ! - знайомий голос пролунав в коридорі і раптово... двері моєї камери трансформувались у ширкоу арку і туди влетів... Альфонс Елрік !
- Лейтенанте !.. Боже, ви поранені !.. - він співчутливо глунів на мене і схопив за здорову руку. - Побігли !
- Куди ? ЧОго ?.. Ал... - я не могла відійти від шоку.
- Швидше ! - Елрік витягнув мене з камери і ми побігли коридором.
- Ви - мій заручник ! - кинув Ал на ходу і усміхнувся.
- Що ?!
- Я - підозрюваний у сприянні Еду Елріку ! Полковник Мустанг, ризикуючи своїм життям, доставив мене на допит в Централ, але я втік. захопивши вас в заручники, бо знав, що ви - підлегла Мустанга. Тепер Полковник і його команда + загін, наданий Фюрером, переслідують мене !
- А ти нічого не плутаєш ? - поцікавилась я.
- Така наша "легенда" - поблажливо всміхнувся Ал. - Насправді загін Фюрера відправлено трохи в іншмоу напрямку не без допомоги майора Армстронга, а Полковник допоможе нам звідси вибратись...
- Ал... це все відбувається зараз ?
- Так, лейтенанте ! - алхімік петляв коридорами в,язниці, уникаючи успішно піднятої на ноги варти.
- Ну ви й примусили нас похвилюватися ! Коли Полковнику зателефонували в Різенбул і повідомили, що вас схопили в архівах, він ледве розрив серця не отримав. Я боявся, щоб він з розпачу не спалив будино Вінрі !
- Він - із розпачу ? - здивувалась я.
- Угу ! - Ал кивнув. - Я ще ніокли не бачив Мустанга таким... Тоді він схопив мене, позичив у Вінрі машину і, як вар,ят, погнав у Централ, а подорозі ми все це придумали, щоб вас витягнути !.. Лейтенанте, ви погано почуваєтесь ?
- Ні... ні... - шепотіла я. - Зі мною все добре...
На душі раптом стало так тепло...
- Сюди ! - Ал різко потігнув мене у вузький коридорчик, яким ми спустились в каналізацію і ще довго-довго бігли підземними лабіринтами, аж доки не вибрались на поверхню в якомусь перевулку.
Там стояло стареньке авто, а поруч з ним..
- Полковник ! - Ал весело кивнув. - А ми вже тут !
Проте Рой навтіь не глянув на алхіміка, лише кинув :
- Дякую, що врятував мого лейтенанта ! - обличчя Мустанга посерйознішало і він звернувся до мене - Я вами дуже не задоволений !... Як ви могли ? Як ви могли тільки подумати, що ви мені не потрібна ?.. Що я просто дозволю вас стратити ?.. Різо.. - він раптом підійшов до мене і я вперше побачила в його очах переляк, який проте швидко змінився на звичну лукаву посмішку, але перед тим... перед тим Рой зробив те, чого не дозволяв собі ніокли раніше - він обійняв мене, пригорнув не мить до себе і прошепотім тихо-тихо: Вибач !.. Я ж хвилювався за тебе...
І лише тоді я усвідомила, як болить прострелена рука і як мене не хочеться помирати, і як мені добре зараз... І я заплакала...
***
Теперя лежу у воєнному госпіталі - лікую руку, бо через рану занесла якусь інфекцію і тепре мюа купу ускладень... Полковнику зараз не солодко - він стараєтсья виправдати мене перед Фюрером... Не знаю, що він зробив, але обвинувачення, кажуть, уже зняли... Я почуваюсь трохи зле - хворію... температура... Але щодня до мене приходять друзі зі Штабу, тож засумувати не вдається... А на столику стоїть розкішний букет троянд... Я знаю, хто його залишив, поки я була непритомна... І це гріє мене серце...
-
-
30.11.2007 в 13:50Хорошо написано, аж пробирает...
-
-
30.11.2007 в 15:30-
-
30.11.2007 в 15:41-
-
30.11.2007 в 15:44-
-
30.11.2007 в 15:45-
-
01.12.2007 в 15:23Psiren Ещё свадьба и пара детишек) Все ще попереду !))
Flame of Amestris ещё не конец Звичайно ! Життя триває... Це тільки маленька частинка історії...
-
-
01.12.2007 в 15:24Psiren Ещё свадьба и пара детишек) Все ще попереду !))
Flame of Amestris ещё не конец Звичайно ! Життя триває... Це тільки маленька частинка історії...
-
-
01.12.2007 в 15:24Psiren Ещё свадьба и пара детишек) Все ще попереду !))
Flame of Amestris ещё не конец Звичайно ! Життя триває... Це тільки маленька частинка історії...
-
-
01.12.2007 в 18:30Гріід
-
-
02.12.2007 в 13:36*і вкотре скажу, що це НЕ ФІК ! Це просто частинка мого щоденника... Якщо так, то можна весь дайрик вважати ожним великим фанфіком ))
А фанфіків на цьому дайрі є тільки два, і вони обидва під заголовком "фанфік"*
-
-
03.12.2007 в 17:39-
-
05.12.2007 в 14:51