У мене є той, кого я повинна захищати...
Назва: Всього три слова...
Автор: RizaHawkeye ака RinoaLeonhary, тобто я !
Я тебе люблю.
Такі прості і такі потрібні слова. Потрібні кожному з нас, щоб відчути, що ти важливий для когось. Тут і зараз. І завжди.
Я тебе люблю.
Їх так легко і - водночас - так важко сказати. Всього-то три слова, а скільки змісту...
Я. ТЕБЕ. ЛЮБЛЮ.
***
- Полковник... - Різу душили сльози. - Не вірю... - вона розмашисто розтирала їх по щоках. - Все мало бути добре ! Все мало вийти...
- Ми ж не розраховували на атаку гомункулів... - спробував заспокоїти її майор Хьюз, але лейтенант Хоукай кинула на нього гнівний погляд і він замовк. Лікарі сновигали туди-сюди, як білі тіні
Сльози текли по щоках дівчини.
- Полковник... Рой Мустанг... - Різа присіла на підлогу і обхопила голову руками. Згадувала усе до дрібнички... Його темні очі, які завжди горіли пристрасним вогнем, його уста в лукавій посмішці, його вічно розтріпане чорне волосся... Його недолугі жарти, спалахи гніву, його рішучість в бою... Згадувала про часи на передовому фронті, коли свист куль не давав заснути, про ночі в Штабі в пошуках розгадок... Про все, що вони пережили разом... Завжди поруч. Завжди пліч-о-пліч... З ним.... Їй здавалось, що це триватиме вічно...
І сьогодні - теж...
Різа схлипнула, не підводячи голови.
Бій. Гомункули. Монстри... У веремії битви вона просто ен встигла помітити ворожого солдата з гвинтівкою... І щонайгірше - вона розуміла, що та куля призначалась їй, але...
"Рі-ізо-о !" - різкий поштовх і... лейтенант опинилась на землі, закрита тілом Мустанга.
"Різо... Ти як ?" - Роєві очі були такі теплі... І раптом Хоукай відчула, що щось не так.. На куртці Мустанга розпливалась темно-червона пляма...
Наступні кілька годин Різа погано пам,ятала. Лікарі. Дорога в госпіталь. Напруженсть, яка висіла в повірті. Операційна, куди її не впустили. І от вона тут - під стіною в коридорі військового госпіталю... Чекає... чекає...чекає...
Після опівночі майор Хьюз пішов додому, а лікарі досі не сповістили нічого...
Різа втупилась в підлогу - навіть сліз не було. Вона заплющила очі і тихо щось шепнула. Потім знову і знову... все голосніше і голосніше :
- Я... я люблю тебе... Я тебе... люблю... Люблю...
Ці три слова. Вона завжди відкладала їх на потім... Завжди було не до цього... Вона анстільки звикла бути поруч із ним, що не думала ніколи, що може бути пізно сказати ці заповітні слова...
Всього три слова :
- Я тебе люблю...
Невже він не дізнається цього... НІКОЛИ ?
Лейтенант зціпила зуби, щоб не закричати з відчаю, коли в коридорі почулись поспішні кроки.
Різа миттєво схопилась з місця і зляканими очима подивилась на лякаря. Хоукай тремтіла, а її серце здавалось зараз вистрибне з грудей від хвилювання.
- Вибачте... - лікар опустив голову.
Серце Різи тенькнуло.
- ВИбачте... - повторив він, потираючи своє чоло. - Операція була дуже складною, я дуже втомився і не зміг вийти раніше, щоб сповістити вас...
Раптом лікар помітив, що страх дівчини вже граничить з відчаєм, і ледь усміхнувся:
-Можете заспокоїтись... Полковник зараз в палаті. Навтіь прийшов до тями ! Загрози для життя уже немає, але йому доведетьс ятиждень полежати і...
- Можна до нього ?
- Ну-у, леді.... тільки для вас ! - лікару сміхнувся. - Але не довго... Хіба що на два слова...
- На три, - раптмо усміхнулась Різа, - мені треба сказати йому лише три слова...
- Он як... Ну тоді - останні двері ліворуч...
- Дякую вам ! - дівчина вклонилась лікарю і рішуче попрямувала до дверей. Їй було байджуен, що зараз не найкращий час. Відкладати не було куди. "Зараз або ніколи!" - вона глибоко вдихнула і постукала в двері палати Роя Мустанга :
- Можна увійти ?
- Різо ?.. - пролунав його здивованйи голос...
***
Всього три слова... Старший лейтенант Різа Хоукай усміхнулась і відчинила двері в новий етап свого життя.
Автор: RizaHawkeye ака RinoaLeonhary, тобто я !
Я тебе люблю.
Такі прості і такі потрібні слова. Потрібні кожному з нас, щоб відчути, що ти важливий для когось. Тут і зараз. І завжди.
Я тебе люблю.
Їх так легко і - водночас - так важко сказати. Всього-то три слова, а скільки змісту...
Я. ТЕБЕ. ЛЮБЛЮ.
***
- Полковник... - Різу душили сльози. - Не вірю... - вона розмашисто розтирала їх по щоках. - Все мало бути добре ! Все мало вийти...
- Ми ж не розраховували на атаку гомункулів... - спробував заспокоїти її майор Хьюз, але лейтенант Хоукай кинула на нього гнівний погляд і він замовк. Лікарі сновигали туди-сюди, як білі тіні
Сльози текли по щоках дівчини.
- Полковник... Рой Мустанг... - Різа присіла на підлогу і обхопила голову руками. Згадувала усе до дрібнички... Його темні очі, які завжди горіли пристрасним вогнем, його уста в лукавій посмішці, його вічно розтріпане чорне волосся... Його недолугі жарти, спалахи гніву, його рішучість в бою... Згадувала про часи на передовому фронті, коли свист куль не давав заснути, про ночі в Штабі в пошуках розгадок... Про все, що вони пережили разом... Завжди поруч. Завжди пліч-о-пліч... З ним.... Їй здавалось, що це триватиме вічно...
І сьогодні - теж...
Різа схлипнула, не підводячи голови.
Бій. Гомункули. Монстри... У веремії битви вона просто ен встигла помітити ворожого солдата з гвинтівкою... І щонайгірше - вона розуміла, що та куля призначалась їй, але...
"Рі-ізо-о !" - різкий поштовх і... лейтенант опинилась на землі, закрита тілом Мустанга.
"Різо... Ти як ?" - Роєві очі були такі теплі... І раптом Хоукай відчула, що щось не так.. На куртці Мустанга розпливалась темно-червона пляма...
Наступні кілька годин Різа погано пам,ятала. Лікарі. Дорога в госпіталь. Напруженсть, яка висіла в повірті. Операційна, куди її не впустили. І от вона тут - під стіною в коридорі військового госпіталю... Чекає... чекає...чекає...
Після опівночі майор Хьюз пішов додому, а лікарі досі не сповістили нічого...
Різа втупилась в підлогу - навіть сліз не було. Вона заплющила очі і тихо щось шепнула. Потім знову і знову... все голосніше і голосніше :
- Я... я люблю тебе... Я тебе... люблю... Люблю...
Ці три слова. Вона завжди відкладала їх на потім... Завжди було не до цього... Вона анстільки звикла бути поруч із ним, що не думала ніколи, що може бути пізно сказати ці заповітні слова...
Всього три слова :
- Я тебе люблю...
Невже він не дізнається цього... НІКОЛИ ?
Лейтенант зціпила зуби, щоб не закричати з відчаю, коли в коридорі почулись поспішні кроки.
Різа миттєво схопилась з місця і зляканими очима подивилась на лякаря. Хоукай тремтіла, а її серце здавалось зараз вистрибне з грудей від хвилювання.
- Вибачте... - лікар опустив голову.
Серце Різи тенькнуло.
- ВИбачте... - повторив він, потираючи своє чоло. - Операція була дуже складною, я дуже втомився і не зміг вийти раніше, щоб сповістити вас...
Раптом лікар помітив, що страх дівчини вже граничить з відчаєм, і ледь усміхнувся:
-Можете заспокоїтись... Полковник зараз в палаті. Навтіь прийшов до тями ! Загрози для життя уже немає, але йому доведетьс ятиждень полежати і...
- Можна до нього ?
- Ну-у, леді.... тільки для вас ! - лікару сміхнувся. - Але не довго... Хіба що на два слова...
- На три, - раптмо усміхнулась Різа, - мені треба сказати йому лише три слова...
- Он як... Ну тоді - останні двері ліворуч...
- Дякую вам ! - дівчина вклонилась лікарю і рішуче попрямувала до дверей. Їй було байджуен, що зараз не найкращий час. Відкладати не було куди. "Зараз або ніколи!" - вона глибоко вдихнула і постукала в двері палати Роя Мустанга :
- Можна увійти ?
- Різо ?.. - пролунав його здивованйи голос...
***
Всього три слова... Старший лейтенант Різа Хоукай усміхнулась і відчинила двері в новий етап свого життя.
-
-
27.08.2007 в 23:17Спасибо.
-
-
28.08.2007 в 17:00-
-
28.08.2007 в 21:29-
-
28.08.2007 в 23:04-
-
29.08.2007 в 20:26Кристиан Шварц Хочеш, я тобі свої вірші якось пришлю
-
-
29.08.2007 в 23:21-
-
30.08.2007 в 17:31-
-
01.09.2007 в 19:39-
-
02.09.2007 в 17:52-
-
23.09.2007 в 22:17-
-
26.09.2007 в 17:21