[RizaHawkeye]

...Біла стеля і нестерпний запах ліків. Госпіталь...
   Рана не серйозна. Біль дикий. Рой поїхав.
   "Я їду в Столицю!" - єдине, що я почула від нього, коли прийшла до тями... Потім, мабуть, відключилась... 
   Він забув на кріслі свою куртку... Я встала (мені взагалі заборонили вставати, але я не можу тут сидіти !), обрежно взяла її і одягла поверх лякарняної білої сорочки (плече прошило вогнем від болю) Приємне тепло і хвилювання розлились по тілу... Кілька кроків по крижаній холодній підлозі... і ... голова чомусь різко почала крутитись... ТА-ак, мабуть, треба повернутись до... ліж..ка... Я розвернулась і раптом упала... Не встигла навіть нічого подумати, коли відчула, що хтось мене підтримує... Підводжу голову - біляве волосся, щира усмішка...
     -А ми до вас в гості !!!
     ...Ед і Рассел тепер часто дом ене навідуються - обоє ж Державін алхіміки і часто приносять ПОлковнику звіти... Так і поспілкуватись іноді вдається. Я рада, що вони поряд... А він далеко... І йому байдуже... Цікаво, чи повернетсья за своєю курткою ? Навряд...
  

Comments

[~Russel~]

Я на мгновение замер возле двери в палату. "А вдруг у нее там посетитель?.." Прислушался. Нет, тихо. Осторожно постучал, и лишь услышав тихое "войдите", открыл дверь.
Риза сидела на кровати, набросив поверх больничной одежды куртку Мустанга. Она выглядела очень усталой и смотрела с такой тоской в глазах, что я мысленно проклял полковника.
Я улыбнулся ей, и вошел, одной рукой пряча за спиной небольшой букет полевых цветов.
- Добрый день, лейтенант! Как ваше самочувствие?

[RizaHawkeye]

...Польові квіти, які неймовірно вирізняються на тлі всієї цієї лікарняної хандри, примушують думати про щось хороше... Едвард похвалився новими успіхами - його розслідування наближаєтсья до кінця і він вже майже готовий представити Мустангу звіт. А після того пообіцяв, що при зустрічі приб,є Роя і попрощався... Рассел засидівся до вечора, розповідаючи безліч цікавого. Памятаю, коли він здав тест на звання ДержАлхіміка... Як вони з братом раділи !!! А тепер він вимушений брати участь в цій беззмістовній війні... Як і всі ми...

...За вікнами темрява... Зірок не видно, а в шибці відбивається моє власне обличчя, яке чомусь ніяк не хоче усміхатись. Навіть,я кщо я усміхнусь, я не стану сонцем... Навіть, якщо я буду сяяти, я не стану зірочкою...

...Але чудові квіти, які приніс молодий Трінгам, все одно примушують думати про щось хороше... Завтіра мене виписують... Я зможу поїхати до Столиці... Я все зможу, поки я жива... Правда ?...

[Zorgen]

Утро. Дел особо никаких нет. Новый отчет был готов уже ночью. Теперь требовалось забрать его и отвезти в Столицу, вручить Мустангу и... Руки так и чесались сделать полковнику что-то мерзопакостное за лейтенанта. Кстати. Ее сегодня выписывают. Может стоит ее проводить до столицы? Все-равно дорога одна.

Через некоторое время, собрав чемодан, я уже шел по коридорам больницы и постучался в палату лейтенанта. Прошедшая мимо медсестра улыбнувшись сказала не шуметь. Мгновенное смущение, вновь почувствовал себя ребенком. Затем дверь открылась. Лейтенант все еще была тут. Вещи уже собраны. Слава Богу, я успел до ее отьезда.
- Доброе утро, лейтенант! - Я улыбнулся. - Я слышал, что как только Вас выпишут, Вы отправитесь в Столицу? Могу я Вас сопровождать?

[RizaHawkeye]

...Я сиділа розгублена і абсолютно не настроєна на повернення до Столиці, коли до мене постукав Ед. Виявилось, що поїдемо ми разом ! Слава Богу, а то майор Армстронг вже збирався мене супроводжувати...Але я відправила його одного ще зранку. А з Едом довга дорога буде не такою нудною... Ех, все-таки хороші вони люди...
...За вікнами поїзда пролітають поля... Скоро, зовсім скоро ми знвоу побачимось... Я поправила власну куртку і акуратно запакувала в пакет Роєву. Віддам, коли приїду... Скоро...