- Думаєш, я тобі повірю ? – Рой криво усміхнувся після того, як наш новий знайомий представився іменем Еміля Ленца – того самого алхіміка, якого ми повинні були зустріти в Централі... – Кожен бажаючий може сказати, що його так звуть ! – продовжив Мустанг, недовірливо і – чи це мені здалось – іронічно поглядаючи на хлопця. – А може ти співпрацюєш з підривниками ? – він махнув рукою в сторону, де тліли останки поїзда. – А може тебе підіслали, щоб вивідати у нас інформацію ?..
На мить у красивих очах новоприбулого майнула образа, тонкі пальці стиснулись в кулак і він тихо, але настирливо повторив :
- Я – Еміль Ленц. Mind Alchemist.
- Навіть, якщо це так, я не маю підстав тобі вірити, - Полковник ледь помітно усміхнувся. – Я спілкувався з Ленцом лише поштою і телефоном, ніколи не бачив його...
Я озирнулась – здалеку наближались хмари... Відкрите поле навівало почуття небезпеки. Загроза. Хтось є тут – це зрозуміло.
- Полковник... – я покликала Роя. – Мені здається. що треба йти звідси... По швидше. Тут небезпечно.
- Знаю, - спохмурнів він. – Але ми ні на крок не зрушимо, поки не дізнаємось, хто цей...
- Шахи... Ферзь... Королева ! – раптом вигукнув „цей” і розсміявся переможно.
- Що ? – не зрозуміла я, а Мустанг явно повеселішав :
- Ну-ну ?
- Королева – от кого я повинен згадати при зустрічі з вами. Ал Елрік сказав це мені особисто, а йому сказали ви ! – Еміль (це ж Еміль таки ?) кивнув впевнено. – Я – Ленц, і ви цього не можете заперечити !
- Чудово ! Радий познайомитись ! – Мустанг подав руку молодому алхіміку і одразу посерйознішав : - А тепер ходу, лейтенанте !.. Здається, наближається гроза, а ми не знаємо скільки йти до найближчого міста чи села...
- Взагалі-то, знаємо... – усміхнувся щиро новий знайомець, очевидно радий. що може допомогти. – Я виріс в цих краях. По дорозі шлях займе години зо три, а якщо скоротимо – не більше двох... Я покажу, куди іти...
І ми рушили... Позаду залишалась досі невідома небезпека, а разом з нами – дивний алхімік... А ще...
Шахова королева, так ?...