Воклаз маленького прикордонного міста... Білети вже куплено. Тут повне запустіння.
- Скоро поїзд... - Рой зиркає на годинник.
- Скоро... - повторюю я.
Здаєтсья. що місто вимерло. Тільки сирени десь далеко і дим... І пістолет в руці, який не ризикую випускати, доки не опинюсь в поїзді. І гвинтівка на плечі. Неспокій...
- Що таке ? - хмуритсья мій начальник.
- Нічого...
- Ти насторожена. Заспокойся... нікого тут немає..
- Знаю. Просто відчуття... - оглядаю будиночок вокзалу і спідлоба дивлюсь на Мустанга. - Все добре.
Клапті хмар летять, попереджуючи про близьку грозу...
Здалеку долинає свист... Це наш поїзд...
- Бачиш, повертаємось додому ! - Рой усміхаєтсья.
Коли він усміхаєтсья, мені хочетсья так само засміятись....
- Добре... - на мить заплющую очі. Приємна темрява, крізь яку проривається світло...
Поїзд зупиняється. Брудні вікна і пошарпані вагони. Він курсує між Центром і прифронтовою зоною.
Заходимо у наш вагон. Нікого.
Холодно...
- Чудово ! - Рой падає на найближче сидіння і глибоко, із задоволенням, вдихає застояного повітря. Тоді розплющує одне око і коситься на мене. - Ти так і будеш стояти, як офіцер на посту ?.. Давай, сідай...
Він примушує мене покласти гвинтівку, беретту і мою сумку. Сідаю поруч.
- Я - спати, - Рой рішуче заплющує очі, наче збираєтсья заснути в цю ж секунду. - Розбудиш, коли будемо під,їжджати...
- Добре...
Разз.... Поїзд рушає. Вперед...