Рой викликав.
Показно похмурий, проте очі іскряться... Показав папірчик – особистий наказ Фюрера. „Полковника Мустанга і його команду в складі п’яти офіцерів... (далі ідуть імена)... перевести на Західний фронт...”
- Що думаєш ? – чорні очі зблискують насторожено.
- Я ? Думаю, що це непогано. Мені ж не доведеться і там звітувати про ваші дії перед Фюрером... З іншого боку... він, мабуть, сподівається швидко нас позбутись.
- І це варіант, проте... – Очі Роя з насторожених запалюються неприхованим азартом. – Якщо він так несподівано відправляє нас геть з Централу... І не лише нас ! Поглянь –
Мустанг демонструє ще кілька ідентичних документів з іменами декого зі знайомих.
- А це означає, що в Централі буде щось відбуватися ! – знайома лукава посмішка.
- І... ви вважаєте, що нас треба якимось чином залишитись ? – за довгі роки я вже навчилась вгадувати думки Роя.
- Ти права... але нам вистачить просто залишити когось, кому можна довіряти, - з тону його голосу можна зрозуміти, що підходяща людина уже знайдена.
- Добре... Отже ми збираємось ?
- Так... Знову війна... – Полковник повертається до вікна. Це означає, що я можу йти. Я і йду, залишаючи Роя наодинці з його роздумами... Тільки вперед, так ?..
.