...Отримали звістку від Едварда. Вони із Расселом переховують недалеко від Різенбурга. Пише, що зустрічалися з кількома алхіміками з нашого списку, але ті відмовилися допомогти. Наша ідея закриття Воріт здається їм повним божевіллям, та й ризикувати спокійним життям мало хто захоче добровільно. От такі справи... від Альфонса досі ні звуку, але Ед ентузіазму не втрачає. Брати Елріки та Трінгами не пропадуть...
А я дивуюсь, як це мені пощастило сьогодні сидіти у Штабі і писати в щоденник... Просто вчора ми з Хавоком добряче могли нарватись... Та ні, давайте по порядку...
...Приходжу вчора в на роботу – у Штабі тривога. Всіх підняли на ноги... Прибігаю в кабінет Мустанга :
- Що трапилось ?!
Полковник говорить по телефону, кричить несамовито... Тут зайшов Армстронг, привітався та пояснив усе :
- Та якийсь придурок заклав у банку вибухівку, захопив заручників і погрожує підірвати усе !
- З якою метою ? – здивувалася я – подібних інцидентів давно не було в Централі.
- Він – ішварит, - коротко та ясно відповів майор. – Збирайтеся. Операцію по нейтралізації доручено Полковнику Мустангу
В ту ж секунду Мустанг злісно кинув трубку і помітив мою присутність :
- Лейтенанте, ви вчасно !.. Вперед, у нас сьогодні буде веселий день !
***
Світ – крізь оптичний приціл – маленький.
Лежу на холодному бетоні – на даху якогось будинку... Сніг падає... Не зводжу погляду з дверей банку... Ідуть переговори... Ішварит явно не хоче здатися мирно, тому моя гвинтівка заряджена і наведена на двері... Чекаю лише моменту, щоб вистрелити... Усміхаюсь. Проте зосереджена. Сильнодіюче снодійне, яким сьогодні заряджена СВД, моментально „відключить” ішварця.
Двері повільно відчиняються...
Чудово...
- Лейтенанте Хоукай ? – раптом чую кроки за спиною. Воєнні.
- Не зараз ! – вдивляюсь крізь приціл в двері банку. Пальці опускаються на курок...
І тут... хтось нагло вириває з рук гвинтівку і піднімає мене з бетону. Не встигаю навіть обуритись.
Переді мною двоє – з особистої охорони Фюрера. Обличчя самовдоволені...
- Лейтенанте, заспокойтесь ! – той, хто забрав мою гвинтівку, помітив мій гнів. – Вам не треба зараз стріляти. Це „порада” Фюрера.
- Інакше ішварит підірве банк... – закінчує інший. – Буде багато жертв... Дуже багато...
„Все сплановано Фюрером... Це підстава”
- А якщо я не вистрелю ? – запитую, намацуючи беретту на поясі.
- ...Тоді ішварит все одно підірве банк, але Головнокомандуючий знатиме про вашу відданість йому...
- Ви хочете підставити Полковника Мустанга ? – злість закипає в душі.
- Обережніше зі словами, лейте...
Десь поруч лунає постріл. Раптом перший солдат валиться на бетон, а другий – за секунду – на нього...
Усміхаюсь. Хапаю гвинтівку і за мить прицілююсь. Ішварит повертає голову в мій бік...
Постріл.
Є !
Внизу шум, галас, заручники вибігають з банку, „терориста у відключці” забирає машина зі Штабу, Рой віддає розпорядження і ледь помітно киває мені...
В навушниках лунає голос Хавока : „Лейтенанте, добре, що я взяв запасне снодійне !”
Джин визирає з вікна на горищі сусіднього будинку і постукує рукою по своїй гвинтівці.
„Дякую ! Ти вчасно ! Ще б кілька секунд і я не встигла би вистрелити... Тепер нам доведеться якось пояснити це ! – я обертаюсь до двох офіцерів, що лежать позаду. – Або... нехай полежать...”
Закидаю гвинтівку на плече і йду з даху...
***
Отак вчора минув день.
- Кільце навколо нас змикається, - похмуро зауважив Мустанг, сидячи поруч. Він виглядає втомленим... – Відповідальність на себе за вчорашніх офіцерів взяв Армстронг. Він сказав, що не розгледів хто це такі і думав. що вони – спільники терориста...
- Так і є... – зітхаю я. – Все сплановано...
- Так, кільце змикається... Але ж ми прорвемось, так ?
Усмішка... І наші пальці сплітаються на одну довгу мить... чи вічність... Хоча... яка різниця ?