...Давненько я так не стріляла...
Всю ніч провела на полігоні ! Поранена рука ще трохи болить, але це нічого... Принаймні, навичок своїх я ще не втратила. Скоро знову повертатись на поле бою... Слухаю від Сцезки останні новини з фронту і стає справді страшно... Ті монстри, які мене поранили - то, виявляється, лише квіточки... Не знаю, що на нас чекає, але треба бути в хорошій формі...
Ніч... Місяць... Темні грозові хмари... Десь далеко на обрії почина запалюватись сонце. ВОно примикає до темних хмар і здаєтсья. Що вони загоряютсья золотом вді його дотиків... Це так красиво, що просто не віриться, що десь іде війна... Здаєтсья, що все таке швидкоплинне і минуче... Що все, що здавалось важливим сьогодні, завтра вже не важитиме нічого... Але є речі,я кі так просто не минають... Я поправила волосся - від вітру воно розлетілось і ніяка заколка не хотіла його тримати - і пішла додому. Чорний Ураган, мабуть, голодний