Вінрі.

Ну от. Міс Рокбелл приїжджає... Я їду на вокзал зустріти її )))
***

... Холодний чи то дощ, чи то сніг на вулиці... Зима якась цьогоріч дивна - безсніжна...
Поїзди, закутані хмарами диму, прибувають і від,їжджають... Люди метушаться, вс іпоспішають... В юрбі боюсь пропустити Вінрі... холодно...

---

...Іноді я думаю. що мене не існує.
І правильно думаю.
Але я не буду здаватись

---

... - Вінрі, це ти ? - стараюсь говорити тихо, хоч в кабінеті нікого немає.
- Так... а хто це ?
- Різа Хоукай з Централу. Можеш приїхати на вихідні ?
- Але...
- Це важливо. Це... щодо Едварда.
- Я буду !
-От і чудово...

Кладу трубку. Треба щось робити. Отож...
Просто ми знайошли алхіміка,я кий точно згодить допомогти. Але вирватись зараз зі Штабу - нереально. Тому почекаємо приїзду Вінрі і передамо всю інформацію їй...

---

Про вчора...

...Отримали звістку від Едварда. Вони із Расселом переховують недалеко від Різенбурга. Пише, що зустрічалися з кількома алхіміками з нашого списку, але ті відмовилися допомогти. Наша ідея закриття Воріт здається їм повним божевіллям, та й ризикувати спокійним життям мало хто захоче добровільно. От такі справи... від Альфонса досі ні звуку, але Ед ентузіазму не втрачає. Брати Елріки та Трінгами не пропадуть...
А я дивуюсь, як це мені пощастило сьогодні сидіти у Штабі і писати в щоденник... Просто вчора ми з Хавоком добряче могли нарватись... Та ні, давайте по порядку...
...Приходжу вчора в на роботу – у Штабі тривога. Всіх підняли на ноги... Прибігаю в кабінет Мустанга :
- Що трапилось ?!
Полковник говорить по телефону, кричить несамовито... Тут зайшов Армстронг, привітався та пояснив усе :
- Та якийсь придурок заклав у банку вибухівку, захопив заручників і погрожує підірвати усе !
- З якою метою ? – здивувалася я – подібних інцидентів давно не було в Централі.
- Він – ішварит, - коротко та ясно відповів майор. – Збирайтеся. Операцію по нейтралізації доручено Полковнику Мустангу
В ту ж секунду Мустанг злісно кинув трубку і помітив мою присутність :
- Лейтенанте, ви вчасно !.. Вперед, у нас сьогодні буде веселий день !

***

Світ – крізь оптичний приціл – маленький.
Лежу на холодному бетоні – на даху якогось будинку... Сніг падає... Не зводжу погляду з дверей банку... Ідуть переговори... Ішварит явно не хоче здатися мирно, тому моя гвинтівка заряджена і наведена на двері... Чекаю лише моменту, щоб вистрелити... Усміхаюсь. Проте зосереджена. Сильнодіюче снодійне, яким сьогодні заряджена СВД, моментально „відключить” ішварця.
Двері повільно відчиняються...
Чудово...
- Лейтенанте Хоукай ? – раптом чую кроки за спиною. Воєнні.
- Не зараз ! – вдивляюсь крізь приціл в двері банку. Пальці опускаються на курок...
І тут... хтось нагло вириває з рук гвинтівку і піднімає мене з бетону. Не встигаю навіть обуритись.
Переді мною двоє – з особистої охорони Фюрера. Обличчя самовдоволені...
- Лейтенанте, заспокойтесь ! – той, хто забрав мою гвинтівку, помітив мій гнів. – Вам не треба зараз стріляти. Це „порада” Фюрера.
- Інакше ішварит підірве банк... – закінчує інший. – Буде багато жертв... Дуже багато...
„Все сплановано Фюрером... Це підстава”
- А якщо я не вистрелю ? – запитую, намацуючи беретту на поясі.
- ...Тоді ішварит все одно підірве банк, але Головнокомандуючий знатиме про вашу відданість йому...
- Ви хочете підставити Полковника Мустанга ? – злість закипає в душі.
- Обережніше зі словами, лейте...
Десь поруч лунає постріл. Раптом перший солдат валиться на бетон, а другий – за секунду – на нього...
Усміхаюсь. Хапаю гвинтівку і за мить прицілююсь. Ішварит повертає голову в мій бік...
Постріл.
Є !
Внизу шум, галас, заручники вибігають з банку, „терориста у відключці” забирає машина зі Штабу, Рой віддає розпорядження і ледь помітно киває мені...
В навушниках лунає голос Хавока : „Лейтенанте, добре, що я взяв запасне снодійне !”
Джин визирає з вікна на горищі сусіднього будинку і постукує рукою по своїй гвинтівці.
„Дякую ! Ти вчасно ! Ще б кілька секунд і я не встигла би вистрелити... Тепер нам доведеться якось пояснити це ! – я обертаюсь до двох офіцерів, що лежать позаду. – Або... нехай полежать...”
Закидаю гвинтівку на плече і йду з даху...

***

Отак вчора минув день.
- Кільце навколо нас змикається, - похмуро зауважив Мустанг, сидячи поруч. Він виглядає втомленим... – Відповідальність на себе за вчорашніх офіцерів взяв Армстронг. Він сказав, що не розгледів хто це такі і думав. що вони – спільники терориста...
- Так і є... – зітхаю я. – Все сплановано...
- Так, кільце змикається... Але ж ми прорвемось, так ?
Усмішка... І наші пальці сплітаються на одну довгу мить... чи вічність... Хоча... яка різниця ?

@музыка: Because you were

@настроение: щастя. моментами

---

Тривога.

Оголошено тривогу у Штабі.
Біжу в кабінет, щоб дізнатися, що сталось...
Все - завтра.

---

...

Вогонь і постріли...Вогонь і постріли... Велика пожежа... Поранені...Трупи солдат... Вогонь і постріли... Пітьма...
Я не хочу писати більше про ту ніч позавчора. З Роєм все гаразд. Я жива. Я не поранена... Я сиджу в Штабі оточена... ким ? Друзями ?.. Хіба...
Почуття одинокості не покидає. Це - моя гра. Це - моя одинокість... Гортаю фотоальбом. Здається, стільки людей поруч. Стільки дорогих тобі людей... А їм байдуже до твого існування. Так. Бо це лише твоя гра.
Я ніколи не сумнівалась в правильності обраного шляху. Я буду з Роєм - до кінця. Так точно... Я знаю, що вони - дорогі мені люди - є... тут... поруч... А відчуття самотності не зникає. Така серйозність ззовні, така слабкість в душі...

Господи, іноді я рада, що мій щоденник ніхто не читає.

---

Фотоальбом поповнився )))

---

Важка ніч попереду...

...Сьогодні ми їдемо патрулювати нічний ЦЕнтрал. ЧОму ? Пояснення просте... Я уже псиала про тих монстрів,я ких таємно створюють для війни... Один із них утік. Вони не підкоряютсья нікому. Випущені на поле бою, знищують наших суперників, і - наших же солдат...
Фюрер стараєтсья тримати усе в секреті, проте чутки про невідоме Зло поширюютсья містом... Сьогодні вночі надіємось припинити це... Убити монстра. Як не двино цього разу наші з ФЮрером думки співпадають.
Я чищу свою гвинтівку - від беретти сьогодні буде мало користі. В Штабі ледь помітне пожвавлення - всі в передчутті нелегкої ночі.
Мустанг, здається, радіє. Не знаю чому. "Все зрозуміло, все зрозуміло..." - усміхаєтсья він непомітно.
І що зрозуіло ? Поняття не маю !
Я трохи хвилююсь за Едварда, Альфонса і Рассела. Ми давно вже з ними не бачились, та й тримати звязок тепер важко... Сподіваюсь, що все добре...

Що ж... Удачі мені.
Я повернусь.

---

От вам і маєте !

... Вирішила вчора ... не повірите... випрати Роєві рукавички... ВОни ж уже давно втратили свій білий колір. Мені порадили почистити її білизною... Що сказати... Тепер вона ЖОВТА. (( Рой накричав на мене. І правильно зробив...
В Штабі божевільний дім... Все-таки час летить, а ми ні на крок не ближче до закінчення війни... Чому так ? Сьогодні звітувала Фюреру. Все начебто добре. Хвилююсь...

---

Знов фанфік )))

Автор : RizaHawkeye aka RinoaLeonhary
Назва : Страшний сон
Аніме : FMA
Пейрінг : Рой/Різа

Чому ми загинули ?.. Чому ми ?.. Чому ?...
...десятки голосів бринять...
...десятки рук тягнуться з пітьми...
Чому ?.. Чому ?.... Чому смерть прийшла до нас, а не до аместрійських загарбників ?..
Чому ?.. Навіщо ?..
десятки... сотні... тисячі тіней причаїлись в пітьмі чіпкі пальці хапають... гострі кігті вгризаються в плоть...
Чому ?
Крик.
Кадр : маленький ішварит обіймає ноги убитої : „Ма-ам !..”
Чому ?
Крик.
Вона відштовхує руки, що тягнуться до неї.
Вона виривається з лап минулого... виборсується з криниці спогадів... Вона...
К.Р.И.К...

***

Різа ривком сідає на ліжку.
Серце вистрибує з грудей. Руки судомно стискають покривало...
Вона сторожко оглядає кімнату... Їй здається, що сон досі не минув і в темряві чекає на неї щось страшніше за трупи ішваритів, щось страшніше за Ішварську війну... Проте темрява мовчить...
„Все добре... це просто сон.. це лише сон ...” – дівчина рішуче підводиться , стає на підлогу (тіло на мить прошиває холод від зіткнення з паркетом) і навпомацки знаходить вимикач на стіні.
Спалахує світло.
Прокидається з радісним гавкотом Хаят.
Вона зітхає несподівано важка і йде на кухню готувати каву... Четверта ранку... А через кілька годин треба бути у Штабі – в кабінеті Фюрера.
Мороз по шкірі.
А в обідню перерву можна на кілька хвилин побачитись з Роєм.
Тепло в серці.
„Ішвар... – вона повільно п’є ароматну каву і неуважно гладить Хаята. – Це минуле... Але тепер не можна допустити, щоб подібне повторилось...”
Різа йде до ванни.
На щоках – порізи...
Селім Бредлі. Гомункул.
Вона спирається на умивальник і довго-довго бризкає в обличчя водою...
Щоб прогнати усі сни.
Щоб знищити всі сумніви.
Щоб змити навіть сліди від сліз.
І так щодня...
Завтра буде новий кошмарний сон.
І післязавтра.
І ще багато ночей будуть позначені жахами, а багато днів – будуть днями битв... перемог і поразок... хоча на поразки немає права... Але одної Ної вона засне спокійно. Її більше не лякатимуть ні минуле, ні майбутнє... Хтось проведе рукою по її золотому волоссю, скаже : „Спи спокійно ! Твої жахи не посміють більше прийти...” і побажає доброї ночі. І цим „хтось” буде коли-небудь... можливо...
*усміхається*
...І вона вперше спатиме до обіду і запізниться до Штабу, але це нічого, бо того дня вона уже не буде асистентом Кінга Бредлі... Того дня...
І заради цього дня вона надягає форму, заколює волосся на потилиці і прямує до Штабу зараз. Може, для неї той день спокою і не настане – значить, він настане для інших. У цьому світі люди повинні бути щасливими. Хіба заради цього не варто віддати власне життя ?

***

На годиннику шоста ранку.
Вона раптом чує якісь гудки під вікнами. Визирає і здивовано помічає знайому машину. Різа хапає кобуру зі столу і летить вниз по сходах, забуваючи, що волосся її розтріпане, а кітель ще не висох після прання...
- Доброго ранку, лейтенанте !
- Доброго ранку, Полковник !
*обмін офіційними вітаннями*
- Як спалося ?
- ... чудово.
- Я радий... Але мені зовсім не сподобався вчора ваш голос по телефону. Може, розкажете, що там передавав Елрік, а заодно – і про ваші справи.
Різко відчиняються двері машини.
- Сідай !
- Ти не боїшся, що Фюрер щось запідозрить ?
Лукава посмішка.
- До початку робочого дня ще дві з половиною години. Фюрер не має права вмішуватись в моє особисте життя поза Штабом та ще й у неробочий час !
- Так... справді...
Вона усміхається і сідає в машину. Дверці закриваються.
- Так що трапилось ?
Погляд прямо у очі.
- Поганий сон.
- Всі погані сни минають.
- ... а ще я дико не виспалась !
- Хм... Тоді лягай на задньому сидінні... і спи !
- Я не засну уже...
- Та ну ! А по твоєму стомленому вигляду і не скажеш...
Її сумна, майже винувата усмішка краєчком вуст.
- Умовив...
Різа повільно опускає повіки :
- Я трохи подрімаю.
- Та будь ласка !
Вона зручніше вмощується у кріслі і раптом відчуває, що хтось проводить рукою по її волоссю і шепоче :
- Спи спокійно ! Твої жахи не посміють більше прийти... а якщо просміють – я їх спопелю...
- Дякую...
І старший лейтенант вмить губить всю свою суворість та серйозність. Повільно-повільно схиляється на бік, аж доки не відчуває, що впирається щокою в його плече. А він так старається не ворухнутись, щоб не розбудити її...
Тепло в серці...
Вона розуміє, що це лише мить... Мить спокою і щастя...
Але же...
В цьому світі...
люди повинні
бути щасливими...

@темы: фанфік

---

Фанфік (вперше російською)

Автор :  RizaHawkeye aka  RinoaLeonhary
Название : Свиданье лейтенанта ))
Посвящается  Flame of Amestris ))

- Ну лейтенант, ну пожалуйста ! – Мустанг с мольбой посмотрел на Ризу.
- Нет ! И ни под каким видом ! – Хоукай решительно отвернулась.
- Лейтенант… Вы меня без ножа режете ! – трагические нотки прорезались в голосе Полковника.
- Могу и з ножом ! – лейтенант была непоколебима.
- Ну… ну я что – умереть должен над этими отчетами или как ?
- Право, я не знаю… - Риза, кажется, призадумалась.
- Лейтенант… поймите – у мене вечером свида… очень важное дело ! – Рой надеялся. что она не заметит его маленькой оговорки…
Но Риза прекрасно слышала и оторопела от неслыханной наглости :
- Ах так ! У меня тоже !
И хлопнула дверьми, уходя вон.
- Кажись, не в настроении ! – Мустанг вздохнул и косо посмотрел на кипу бумаг, а тогда на младшего лейтенанта, сидящего за соседним столом. – Хавок, а Хавок…
- Даже не начинайте ! – Джин отрицательно кинул головой. – Вон Фарман сидит без дела.
- Я ? А что сразу я ! У меня самого – вот, - она развел руками, показывая кучу документов, стоящих ровными стопками на столе.
- Да, без лейтенанта тяжело будет… - вздохнул Фьюри, протирая очки.
- Ничего ! Пересердится и придет, - Мустанг улыбнулся успокаивающе. – Куда же она денется-то ?
- Ну-у… - голос Фьюри стал потише. – Кто знает… Ведь у лейтенанта Хоукай сегодня и вправду свидание !..
- ЧЕГО ?!!! – Полковник схватился с кресла, словно его молнией ударило.
- Н-ну…лучше бы я этого не говорил… - Фьюри попятился.
- Откуда информация ? – Рой беспокойно нарезал круги по кабинету.
- Некий м-р Кельн звонил сюда утром… просил позвать Ризу, а тогда… я просто убирал и случайно услышал их разговор, и выходя из этого…
- И ты молчал весь день ?! – Полковник щелкнул пальцами, забыв, что на них нету перчаток, и гневно уставился на Фьюри. – Сержант, вы не понимаете, что это дело государственной важности ! Вражеский шпион собирается вытянуть секретную информацию из нашего сослуживца, а вы молчите так, словно это обычное свидание влюбленных !
- А почему бы и нет ? – вмешался Хавок, выпуская круги дыма в воздух. – Наша Риза – очень даже видная девушка и не удивительно, что она пленила сердце этого «м-р Кельн»… По-моему, все довольно закономерно… Мужчина и женщина встречаются… влюбляются… женятся…
- Же-же-женятся ?.. – Рой вдруг посинел и сполз на пол с отсутствующим выражением лица.
- Ну да, это закономерно ! – кивнули, согласившись, Фьюри и Фарман.
- Может вам трудно понять, Полковник, - мягко сказал Хавок, словно растягивая удовольствие. – Но то, что вы не воспринимаете Хоукай, как женщину, совсем не означает, что все мужчины будут с вами солидарны… Напротив, когда мы еще были в военной академии, - уже тогда у Ризы было множество поклонников…
- Пок-поклонников ?.. – синий цвет лица Мустанга вдруг резко превратился в красный. – Да кто вы такие, остолопы, чтобы рассуждать, как я воспринимаю лейтенанта Хоукай ! Быстро все за роботу ! Что б через пол часа передо мной лежал полный отчет об этом «м-р Кельн» ! – Мустанг сделал паузу. – Мисс пасем нашу Риз… родину ! Ми спасем родину из лап подлого, трусливого, злобного и опасного шпиона !Все.
Полковник вышел, громко хлопнув дверьми – точь-в-точь, как Риза пару минут до этого.
- Ого… - Фьюри улыбнулся. – А Тайса дал такую эмоциональную характеристику этому «м-р Кельн», что я эму уже начинаю сочувствовать !..
- А меньше надо трепаться ! – Хавок потушил сигарету. – У лейтенанта, может, вот-вот личная жизнь наладится, а тут – представьте – обугленный труп м-р Кельн и все такое… Жуть !
- Да… жалко лейтенанта ! – Фьюри вздохнул.
- А кстати… Чего это Полковник так вспылил ? Неужто через то, что некому заняться отчетами ?
- Да нет… отчеты его никогда особо не волновали ! – Джын легонько пнул рукой кипу документов.
- Тогда чего ?
- Не знаю…
- Понятия не имею…
- И у меня ни малейших идей…
- Хорошо, давайте хотя бы поищем информацию про этого м-р Кельна, а то Полковник нас поджарит…
- Его проблемы… - едва слышно сказал Хавок, но под взглядами товарищей заткнулся и пошел к Шеске за информацией…

***

- Ну что ? – Мустанг стукнул кулаком по столу. – Не приведи Господи, вы ничего не узнали !
- Во-от… - Фьюри протянул Полковнику папку. – Это все, что мы смогли найти…
- Хм… - Рой начал листать бумаги, - только переехал в Централ… адрес… ЧТО ?!! Это же соседняя с Ризиной квартира !
- Ах, сосед… Тогда у них, вероятно, какие-то дела… - «успокаивающе» улыбнулся Бреда.
- Дела ? – глаза Мустанга злостно сияли. – Сосед – это человек, который берет в долг немного соли раз в пол года и дарит пирог с яблоками на Новый Год ! Это единственные обязанности соседа ! А вот приглашать Ризу в ресторан – это… - Рой, вероятно, не нашел подходящих слов и пробормотал что-то типа «возмутительно…»
- А еще они встречаются сегодня в семь у ресторана «Богема» - тихонечко сказал Фьюри. – Я утром услышал…
- «Богема» ! – хмыкнул Мустанг. – ОН что – аристократ ? За ужин в том ресторане надо выложить целое состояние !..
- Любовь творит чудеса… - многозначительно прорек Фарман.
- Это уж точно… - Рой сжал зубы. – Собирайтесь и то быстро !
- Куда, Полковник ?
- Как куда – в «Богему» !

***

- Ровно семь ! – Хавок на миг высунулся с кустов и задел локтем Фармана, Фарман пнул ногой Фьюри, а тот, падая, толкнул Мустанга.
- А, черт ! Я же предлагал просто сесть на лавочке ! – прошипел Бреда, хотя как раз его-то никто и не задел.
- Пятеро мужчин на одной лавочке.. А ты еще тот извращенец… Нас же сразу заметят ! – Хавок улыбнулся и вдруг воскликнул с восторгом. – Да вы взгляните, какая красавица !
- Объект появился в поле зрения ! – «отчитался» Фарман и удивленно протянул. – Ух ты… А платье ей идет больше, чем военная форма !
- Куда больше ! Лейтенант вне Штаба – совсем другой человек ! – согласился Фьюри.
- Я даже чуть-чуть завидую этому «м-р Кельну»… - вздохнул Джин и… незамедлительно получил от Мустанга кулаком по башке.
Полковник единственный не выражал никак своего восторга от вида старшего лейтенанта. Напротив – его лицо с каждой секундой становилось все более хмурым.
А Риза, сияя улыбкой, шла по аллее к ресторану. Ее золотые волосы развевались, подхваченные вечерним жасминовым ветерком, платье алого цвета мягко шуршало, движения казались необыкновенно плавными, но уверенными.
Внезапно девушка остановилась и подняла руку в приветствии.
- Второй объект замечен !.. – Хавок подкрутил бинокль.
- Анну дай сюда ! – Мустанг выхватил его с рук Джина и навел на Ризу, остановив взгляд сначала на разрезе платья, потом на декольте девушки, а уже потом на том, кого она приветствовала.
«М-р Кельн» неожиданно оказался высоким и очень симпатичным блондином с карими глазами, который чем-то немножко походил на саму Ризу.
«Вот придурок…» - мысленно чертыхнулся Рой.
- Вот какие мужчины нравятся нашей Ризе ! – вздохнул Фарман.
- Да, на военного мало смахивает… - Хавок почесал затылок.
- Какой-нибудь богач…

- …или аристократ…
- …или… Ого, какая страсть ! – Фьюри похлопал Роя по плечу. – Да на что вам бинокль, все и так понятно ! Он ее поцеловал !
- В щеку… - прошипел Рой.
- Это не просто приветствие… - загадочным тоном ответил Хавок.
- И что самое странное – она даже не пытается приставить ему пистолет к виску !
- Должен признать… - улыбнулся Бреда. – С них выйдет очаровательная пара… О, уже идут внутрь ! Полковник, что мы будем делать дальше ?..
- Полковник ?
Мустанг не ответил. Он медленно опустил бинокль и, не сказав ни слова, развернулся, что бы уходить.
- Е-е… Полковник, у вас кстати сегодня тоже свидание назначено…- напомнил Хавок.
- Вы совсем сдурели, да ?! – Мустанг закричал внезапно даже для самого себя. – Все по домам и попробуйте только заикнуться в Штабе о сегодняшнем !
- Так точно ! – удивленные Хавок, Фарман, Фьюри и Бреда козырнули.
Рой неожиданно тяжело вздохнул и, опустив голову, пошел по аллее в гордом одиночестве.

***

На следующий день все сослуживцы Мустанга старались вести себя тише води ниже трави – начальник был зол, как черт.
- И какая муха его укусила ? – шепотом спросил Хавок.
- Наверное, его бросила та девушка, к которой он вчера не пришел на свидание ! – предположил Фьюри.
- Может быть…
- А где старший лейтенант ? – ничего не подозревая, спросил Бреда.
- Ей нет ! – отрезал Мустанг.
- Как это – нет ? – насторожился Хавок.
- Она взяла отгул…
- Отгул ? Старший лейтенант ? – удивились все. – Это на нее не похоже.
- Любовь… любовь… - пропел Джин. – Это просто лю…
Папка с бумагами как нельзя кстати подвернулась под руку и Рой заткнул ею рот Хавока.
- Больно же ! – Джин замахал руками, но тут же замолчал, встретившись взглядом с Мустангом.
- А ну за работу, лентяи !

***

Несмотря на все слухи, через день Риза Хоукай была на своем рабочем месте, в полном обмундировании, с обычным строгим выражением лица и волосами, собранными на затылке… И она тоже заметила странное поведение Полковника.
- А что это с ним ? – спросила она у Хавока.
- Да так… Говорят, девушка бросила… - трагично шепнул Джин.
- Какая по счету ? – иронично улыбнулась Риза.
- Как всегда – одна единственная…
- А, понятно… А я-то думала, что-то серьезное…
- Лейтенант Хоукай, зайдите в мои кабинет ! – закричал Мустанг с другого конца коридора.
- Иду, иду… - вздохнула девушка.
- Удачи вам… - Хавок кивнул головой.
… - И как это понимать ?
- Извините, вы о чем ?
Полковник глубоко вдохнул, будто бы собирался закричать :
- Эти ваши внезапные отгулы… свидания… Кто такой м-р Кельн ?
Брови лейтенант поднялись от удивления :
- Откуда вы знаете про Роберта ?
- Уже и Роберта… - хмыкнул Мустанг. – А вы быстро, лейтенант… О кого, от кого, а от вас я не ожидал такого !
- У вас температура ? – наивная Риза протянула ладонь и коснулась чела Роя. – Да нет, вроде… а глупости несете…
- Я вас видел. Позавчера. У «Богемы».
- Да… Ну и что ?
- Как это что ? Вы были с этим…
- Его зовут Роберт, - мягко улыбнулась Риза. – Роберт Кельн.
- Кто он ? Откуда ? Кем работает ? – Рой не отрывал пристального взгляда от удивленной Хоукай.
- С какой стати я должна перед вами отчитываться о том. что работы не касается ?
- Потому что я волнуюсь ! – Мустанг не придумал ничего лучшего. – Я должен знать с кем ходит на свидания моя…
- Ваша ? – лейтенант разозлилась. – Я взрослая женщина и имею полное право ходить на свидания и…это не свидание было ! – выдохнула она.
- Что ? – Мустанга, казалось, огрели кирпичом по башке.
- Да, это было не свидание ! Роберт Кельн – мой брат по линии генерала Груммана… Он сын крупного землевладельца с провинции и только приехал в Централ. Он гостит у меня – снимает соседнюю квартиру, а я показываю ему город. Вечер в «Богеме» - его благодарность за мою помощь !..
Риза гневно уставилась на Полковника :
- Рады ? – спросила она. – Разоблачили ? Ну да, не бегаю я по свиданиям, как кое-кто, - она ткнула пальцем в Мустанга.
- Брат… - повторил Рой, приходя в себя, и глаза его зажглись обычной лукавинкой. – Брат, говорите ? Водить вас в рестораны не входит в обязанности брата ! Так ему и передайте !.. Собирайтесь !
- Куда ? – Риза недоверчиво взглянула на Роя.
- Я даю вам сегодня выходной ! И завтра, пожалуй, тоже… Ваше прелестное алое платье у вас дома ? Тогда заедем по дороге ! Да, и снимите эту заколку с волос… Конечно, на «Богему» зарплаты Полковника не хватит, но «Звездное небо» - тоже приличное заведение, а завтра поедем за город на пикник… - Рой выпалил это скороговоркой и вздохнул с облегчением. – Знаете ли, Риза, вы меня хорошенько напугали этим «м-р Кельн» …
- Что вы говорите ? – девушка усмехнулась. – А чего это вы так рветесь меня пригласить на ужин ?
- Понимаете… Когда наши офицеры увидели вас в том платье… Я просто не хочу, что бы меня опередили !
- Не волнуйтесь ! – Риза лучезарно улыбнулась. – Сегодня с утра я отклонила приглашение погулять Хавока, приглашение на ужин Фармана и соответствующие предложения от Бреды и Фьюри !
- Вы шутите, лейтенант ?
- Да… - Риза рассмеялась. – Все отдам, что бы увидеть такое выражение лица, какое было у вас пару секунд назад !..
- Вы жестоки !
- Я ? Нет, я обычная женщина !
- Женщины !... Ех…
- Кстати, я слышала, что вас бросила «одна единственная»… Мои соболезнования…
- Одна единственная… - Рой мечтательно улыбнулся. – Зря волнуетесь, она всегда со мной !
И за этим разговором Рой Мустанг и Риза Хоукай удалились из Штаба посреди рабочего дня, оставляя сослуживцам еще больше поводов для сплетен… Да, ну и что ?! Ведь, как сказал Хавок, - «это просто любовь…»

@настроение: хороше )

@темы: фанфік

---

Про війну

Війна - це спершу надія, що нам буде добре, потім - сподівання, що їм буде гірше, ще пізніше - задоволення від того, що їм не краще, ніж нам, і насамкінцеь - несподіване усвідомлення того, що погано і нам, і їм...

@настроение: хороше

@темы: фраза

---

... щодо вчорашнього...

Задзвонив телефон :
- Алло ! Старший лейтенант Хоукай слу...
- Дорога ?
*здивування*
- Так... А чого це ти мене „дорогою” називаєш ?
- Мені дозволили подзвонити з умовою, що я до тебе так звертатимусь, лейтенан... – в трубці почувся шум і звук удару. – Тобто, мила Елізабет... – виправився Рой не без чужої допомоги. – Що робиш ?
- Пишу рапорт на тебе.
- А... я був про тебе кращої думки, дорога Елізабет ! Для рапорту : я зараз в борделі мадам Крістмас і тут дуже багато симпатичних... ой... – знову звук удару.
Відчуваю, як сіпається права брова.
- А я про тебе теж була кращої думки...
- Елізабет, - голос різко посерйознішав. – Як там справи з вибором.
- Я вже давно зробила свій вибір, - відповідаю без тіні сумніву і наче камінь падає з душі.
- Ти в мені... хоч на секунду засумнівалась ? – Полковник погано приховує хвилювання.
- Ні. А ти в мені ?
- Смієшся, так ? Щоб я сумнівався у вірності своєї охоро... ой... своєї милої Різи ! Різочко... забери мене звідси !
А голос наче не п’яний... Чомусь раніше Мустанг не просив. щоб я його забирала з борделів...
- Щось сталось ? – питаю.
- Ні. Просто знадвору стоять дві машини зі Штабу... Можливо співпадіння, а може слідкували. Під’їдь, будь ласка, до чорного виходу... Адресу знаєш...
- Зараз буду !
- Все...
Гудки.
Все заплутується ще більше...
Я взяла зі столу два пістолети : один на пояс, інший – в кишеню піджака, дістала ключі від машини і вибачливо кивнула Хаяту :
- Я тебе потім нагодую ! Ну, ти ж розумієш... Полковник...
І вибігла з квартири...

„Смерті ? Я просила смерті ? Господи... я не маю права бути слабкою ! Я можу навіть допускати таких думок ! Я ходжу по лезу усе життя. Тепер це лезо буде ще гострішим. Фюрер бажає, щоб я йому звітувала про всі дії Мустанга ? Чудово... Ніхто не спіймає мене на брехні !...”

---

Трохи старих фотографій....

_ Ну... це не аткий уже й давній спогад ) День народження...

- похорон батька...

- просто зимовий день в Централі.

- святкували )

- секрет вогняної алхімії )

@музыка: Ame no hiwa no Thank you !

@настроение: спогади )

@темы: Рой, я, фотографії...

---

Роздоріжжя ...

Вранці мене знову викликав Фюрер. Він повідомив, що я можу легко повернути свою хорошу репутацію, якщо я даватиму йому ДОСТОВІРНУ інформацію про...
- ...кожен крок Мустанга ! Я хочу знати все, що затіває цей наглий алхімік ! – Фюрер клацнув пальцями аж роздратовано. – Маєте розуміти, що всі його ідея сміховинні і вам не варто марнувати своє життя прикриваючи такого невдаху...
Я здригнулась.
Навіть попередній Фюрер, Кінг Бредні не примушував мене займатися чимось настільки ницим.
Я подивилась прямо в очі Фюрера, проте не побачила там нічого. Нічого людського.
- Забув сказати, - він поправив комір піджака – очевидно збирався кудись іти. – Я вам нічого не пропоную, старший лейтенанте. Це НАКАЗ.

***

Під час обідньої перерви я переговорила з Мустангом. Він розсміявся :
- О, за мною знову слідкують ! І при тому – хто б сподівався – моя солодка Елізабет ! Який я популярний...
- Полковник ! – я хотіла пояснити, що це досить серйозно, проте він перервав мене, приглушено шепочучи :
- Ви прикриваєте мою спину, лейтенанте ! Я цього обов’язку з вас знімати не збираюсь, але... якщо захищаючи мене, постраждає ваша власна спина, тоді... краще не треба. Вирішувати вам... Ти вже доросла, Елізабет... щоб робити вибір.

***

Якщо я скажу Фюрерові бодай слово правди – Рою кінець. А скажу слово неправди (якщо це викриють) – кінець і Рою, і мені...

***

Тому я прийшла додому, впала на ліжко і попросила у Бога лише смерті...

@музыка: Kesenai Tsumi

@настроение: погане

@темы: я, життя, вибір, Рой...

---

Привітання ... і про все по трохи

 Lina InversSPb та  witchinthenight , вітаю в Аместрісі ! )))


***
Я прийшла сьогодні додому, впала на ліжко (так, так. те саме - подароване..) і попросила у Бога смерті... Щоб я не повинна була робити цей вибір...

---

ФАНФІК. Я ж обіцяла вам подарунок на Різдво ! )))

Автор :  RizaHawkeye aka  RinoaLeonhary
Назва : Різдво без Нього...
Присвячено найкращому у світі форуму www.fma.borda.ru та  Flame of Amestris

Різдвяний вечір видався холодним... Іскристий сніг кружляв у повітрі, ліхтарики на вікнах яскраво сяяли... Джин та Дженні Хавок поспішно підійшли до будиночка, прикрашеного гірляндами, і натиснули на кнопку дзвінка.
- О, проходьте ! – світловолоса дівчина відчинила двері. – Всі уже у вітальні, тільки мама ще допомагає місіс Мустанг на кухні...
- Як справи у коледжі, Елісіє ? – усміхнулась Дженні, знімаючи пальто. – Мабуть, маєш багато прихильників !
- Ну що ви, місіс Хавок ! Я зараз почервонію ! – Елісія Хьюз крутнулась на місці і прожогом вилетіла з коридору. Десь уже чувся її крик : - Ма-ам, всі прийшли !
- Мила дівчинка ! – Дженні усміхнулась до чоловіка.
- Так, вся в батька... – Хавок кивнув. – Ходімо !
...У вітальні горіла всіма барвами веселки святкова ялинка, навколо якої бігав Армстронг, а на його плечах сидів чорнявий хлопчисько років дев’яти і кричав :
- Уррра ! Я лечу !
- Маес, тепер моя черга ! Ану злазь ! – маленька дівчинка зі сліпуче-золотим волоссям перегородила дорогу Армстронгу та його вершнику і рішуче склала руки на грудях. – Маес Мустанг, я до вас звертаюсь !
- Ну Крі-іс ! – хлопець благально подивився на сестру.
На допомогу прийшла Марія Росс... ой, вибачте, тепер уже Марія Брош, яка обережно взяла дівчинку на руки і прошепотіла:
- Крісточко, чому б нам не піти та не подивитись, чи мама уже приготувала пиріг ?
- Йдемо ! – відповіла мала командирським голосом і показала рукою до кухні. – Туди !
- Так точно ! – Марія на мить нап’ялила серйозний вираз обличчя, від чого всі присутні дружно розсміялись, та вийшла з дівчинкою на кухню.
- О, Хавок ! – Армстронг потиснув руку другу, наче не помічаючи, що у Джина кістки хруснули.
- Давно не бачились, пане Фюрер ! – Хавок потер руку і кивнув чорнявому хлопчику. – Привіт, Маес !
- Називайте мене Маес Мустанг !..– хлопчисько спритно зістрибнув з плечей Армстронга і подав руку Джину. – Маес Мустанг ! А ще краще Фюрер Мустанг ! Я ж скоро стану Фюрером !
Сміх та розмови на мить притихли і всі погляди повернулись до чорнявого малого.
- Що, не вірите ? – з викликом спитав він.
Проте в його блискучих чорних очах була така впевненість і віра, що ніхто не посмів йому заперечити.
- Викапаний батько ! – похитала головою Шеска.
- Такий же впертий і самовпевнений... – тихо сказав хтось і бібліотекарка помітила Різу, що стояла, притулившись до одвірка.
- Місіс Мустанг, всі в зборі ! – Елісія „відрапортувала” і сіла за стіл.
Погляд Різи повільно окинув кімнату, спиняючись на обличчях гостей – прийшли усі давні друзі родини – Хьюзи, Армстронги, Хавоки, прийшов Фарман з нареченою, Бреда, Ден і Марія Брош, навіть Шеска, а Фьюрі зателефонував, що залишиться цього року вдома, бо у його малої раптово піднялася температура.
- Мам, мам ! – Кріста підбігла до Різи. – Можна вже починати ? Можна ? Я так хочу спробувати твій фірмовий пиріг !
- І ми не відмовимось ! – закивали усі.
- Добре... – зітхнула втомлено жінка. – Місіс Хьюз... всі вирішили починати...
- О, чудово ! – почувся голос з кухні. – Я вже іду !
- Маес, Крісто, сідайте ! – Різа погладила сина та дочку по голові.
- Так точно ! – в один голос вигукнули вони і примостились на диванчику.
- А у вас, як завжди, залізна дисципліна ! – підморгнув Хавок.
- Звичайно... Зразу помітно, що уся родина воєнні !
- Готово... – місіс Хьюз зайшла до вітальні, несучи великий піднос з якоюсь вишуканою стравою. – Еліс, допоможи мені десь його поставити !
- Зараз ! – Елісія миттю зірвалась з крісла і швидко попереставляла тарілки, миски та фужерчики, щоб звільнити місце для підноса.
- Я вам така вдячна... – сумно усміхнулась Різа до місіс Хьюз з дочкою. – Якби не ви, боюсь цьогорічної вечері не було би... Я сама не змогла б приготувати стільки смакоти... – жінка опустила голову, проте тут же підняла її і на зблідлому обличчі не було більше ні тіні смутку. Жінка різким рухом відкинула довге золотисте волосся. – Ну що ж, давайте попросимо Бога, щоб благословив цю святкову трапезу і всіх... всіх... – вона раптом почала затинатись, проте стисла кулаки, непомітно для інших, і продовжила ще енергійніше. – ... і всіх, хто зібрався тут сьогодні ! І попросимо Бога, щоб ми зібрались в такому ж складі і наступного року і ніхто... ніхто... ніхто більше... вибачте мене... – голос Різи затремтів і вона сіла на крісло, судомно стискаючи кулаки.
- Попросимо, щоб ніхто більше нас не покидав ! – закінчив Армстронг. – Амінь.
- Амінь... – шепнула Різа.
- Амінь, - поважно кивнув Маес.
- Амінь ! – вигукнула Кріста, яка ще не до кінця розуміла значення цього слова.
- Амінь... – повтори усі.
Дивна, зовсім невесела атмосфера повисла у кімнаті.
- Пригощайтесь, дорогі гості ! – Різа силувано засміялась, проте сама не доторкнулась до їжі.
Шеска і Марія обмінялись багатозначними поглядами.
- Гей, чого це ви всі такі сумні ! – Армстронг силкувався підняти настрій гостям, відкриваючи вино. – Сьогодні ж Різдво ! Хавок, передай мені бокали !..
...Вино зробило своє – скоро усі сиділи уже жваво розмовляючи та хвалячи страви господині. Хавок і Фарман сперечались із запалом про те, хто з них швидше отримає підвищення, Армстронг розчарував обох, повідомивши, що підвищить спочатку Фьюрі. Марія і Шеска розповідали нареченій Фармана про важкість і небезпеку служби в армії, від чого бідна дівчина ледь не передумала одружуватись з ним, проте Дженні Хавок трохи заспокоїла її, бо сама почувалась так само до того, як побралась з Джином. Елісія бавилась з Маесом і Крістою. Місіс Хьюз розповідала Різі якісь рецепти, жаліючись водночас на оцінки дочки... Вечір минав весело...
Коли минула дев’ята, господиня дому раптово погасила світло і загадковим голосом повідомила :
- А тепер, традиційно, - феєрверки !
- Феєрверки ! Феєрверки ! – скандували в один голос Маес і Кріста.
Всі завмерли в очікуванні... Сльоза беззвучно упала на килим. В темряві ніхто її не помітив. Різа так само беззвучно витерла очі рукавом і шепнула ледь чутно :
- Потрібні сірники... Феєрверки треба запалити... запалити... сірниками... – вона озирнулась на гостей якось розгублено.
- Давайте я ! - Хавок дістав сірники з нагрудної кишені – у кого, у кого, а у нього вони були завжди, і вийшов на веранду, де стояла коробка з феєрверками.
Маленький вогник спалахнув у пітьмі і тут...
- Вогонь !
- Вогняний алхімік ! – Маес і Кріста вистрибнули на веранду і збили Хавока з ніг.
- Ви - наш тато ? – очима повними довіри дівчинка глянула на Джина.
- Е-е-е.... ну... - сірник в його руках погас.
- Не мели дурниць ! – Маес легенько штовхнув сестру. – Наш тато зовсім інший !
- Тобі пощастило, що ти його пам’ятаєш ! – майже плачучи, Кріста підбігла до матері і обхопила її ноги – вище не досягала ще.
- Ма-ам, він мене ображає ! Я не хочу феєрверку.... Я нічого не хочу...
- Я піду вкладу її спати... – Різа вибачилась перед гостями, взяла дочку на руки і вийшла з вітальні.
- Мабуть, нам вже пора іти... – Фарман глянув на годинник.
- І нам... - зітхнув Хавок, ховаючи коробку сірників.
- Хм... я допоможу з посудом ! – Марія зняла святковий піджак, закотила рукави блузки і почала збирати тарілки зі столу. Елісія і Шеска кинулись допомагати їй...

***

- Розповісти тобі казку ? – Різа провела рукою по золотавому волоссю дочки.
- Та-ак ! – Кріста вмостилась зручно на великій подушці і підмостила долоньку під голову, налаштувавшись слухати.
- Добре... Сьогодні я розкажу тобі... – Різа загадково стишила голос.
- Про кого ? – карі оченята Крісти загорілись цікавістю.
- Про чоловіка, який носив у серці найясніший і найтепліший вогонь...
- І його не пекло ? – здивувалась дівчинка, керуючись своєю дитячою логікою.
- О так... йому іноді було дуже боляче... від того, що відбувалось в його рідній країні...
- Щось погане ?
- Так... дуже погане... – голос Різи ледь здригнувся. Картини минулого стали в неї перед очима. – Але чоловік не здавався... Він боровся заради своєї мети ! У нього була підтримка – команда друзів і жінка... яку він любив, хоч майже ніколи не говорив цього.
- Чому ? – перебила Кріста, вдивляючись в материні очі. – Чому ? Чому-у ?
- Бо вона розуміла все без слів... – очі Різи засяяли дивним теплом. – Проте одного разу він все-таки сказав ці чарівні слова...
- Чарівні... – задумано протягнула дівчинка. – Які ?
- Я кохаю тебе...
Обличчя золотоволосої жінки просвітліло – здавалось, що вона ледь-ледь сяє зсередини.
- Розказуй далі... – шепнула Кріста, виводячи матір із задуми.
- То був такий же холодний зимовий вечір перед Різдвом... Падав сніг... Мело... Ми повертались з завдання... Він вів машину, бо я... бо вона була важко поранена... Тому машину вів він... – повільно, наче смакуючи кожне слово, говорила Різа. Її погляд був відстороненим – вона, здавалось, зараз була там, у тій машині... того вечора... – Він кричав, дуже кричав...
- Кричав ? – зіщулилась дівчинка. – Це невиховано !
- Так, але я... тобто, вона вмирала... Через дурницю. Він не хотів цього допустити от і кричав... А потім раптово зупинив машину – посеред вулиці – зітхнув і так, наче між іншим : „Я кохаю тебе...” Її врятували. А потім вони одружились... А згодом його призначили Фюрером...
- Як дядька Армстронга ! – заплескала в долоні дочка.
- Так... так само... А потім в них народився син Маес, а через чотири роки – дівчинка Кріста.
- Як ми з Маесом ! – засміялась мала.
- Так... точно... – наче не помічаючи „співпадіння”, Різа розповідала далі :
- ...Він дуже любив свою дружину і дітей і запалював їм феєрверки кожного Різдва, бо ж він знав секрет вогняної алхімії...Але Фюрер, який так прагнув щастя для всіх, мав багато ворогів.
- Ворогів ? – насупилась Кріста. – Він хіба був поганим ?
- Ні ! Він був найдобрішим на світі ! Звичайно, ідеальних людей не буває – той чоловік теж не був ідеальним, але коли йшлося про важливі речі, то сміливішого за нього неможливо було знайти. Він був надзвичайним... Він хотів принести мир... і вороги не дали йому цього зробити...
- Мамо... Чому ти плачеш ? – дитячі долоньки торкнулися обличчя матері і витерли сльози.
- Я не плачу... Я не плачу, я просто згадала дещо... Вони – вороги – викрали його дітей... І згодилися обміняти... на його життя... – голос Різи втратив м’якість. – Він придумав план, щоб перемогти, виконуючи умови викрадачів. Все мало вдатись ідеально, але випадковість і вона – та жінка, яку він любив... я... не встигла допомогти... І його вбили єдиним пострілом...
- Вбили... – Кріста раптом схлипнула і маленькою рукою схопила маму за рукав : - А як його звали ?
- Рой Мустанг. Полум’яний алхімік ! – почувся позаду голос.
- Маес ! – вигукнула Різа з несподіванки.
- Я прийшов сказати, що гості розійшлись... Місіс Хьюз та Елісія миють посуд. Я йду спати. І... – хлопець підійшов до вікна. – я хочу сказати, що в загибелі Фюрера не було вини тої жінки...
- Маес... – Різа зітхнула.
- Я йду спати ! – хлопець впав на ліжко. – Бувай, Крісто ! Бувай, мамо !
- Бувай ! – позіхнула мала.
- Бувайте... – Різа погасила світло, тихо закрила двері і спустилась по сходах у вітальню. Там чекали уже місіс Хьюз і Елісія.
- Різочко, ми все прибрали ! Хотіли попрощатись...
- Дякую вам дуже ! – жінка міцно обійняла обох. – Вибачте, що я так розклеїлась сьогодні... Це перше Різдво без нього... – вона відвела погляд убік.
- Розумію... Я теж довго не могла відійти після того, як Маес... Але у мене є Елісія ! – місіс Хьюз підморгнула. – Клянусь, в коледжі хлопці уже не дають їй проходу, а вона – кулаком в ніч і крапка !
- Мамо !
- Мовчу-мовчу !
Жінки розсміялась, кивнула Різі і вони з дочкою пішли додому...
„Треба прибрати з веранди феєрверки. І піти на цвинтар... – Різа кинула погляд на годинник. – 23:59... Завтра...”
Вона раптом відчула нестерпну втому і буквально впала на крісло біля каміна.
„Усе... завтра... Щасливого Різдва, Рой ! Я люблю тебе...” – очі її спинились на фотографії, що висіла над каміном – сім'я Мустангів ще в повному складі, в день п’ятиріччя Крісти... так недавно... „Щасливі... були...” – жінка заплющила очі.
За вікном іскрився сніг. Тоненьке місячне проміння лягало на кучугури, на дерева й будинки...

***

Мела хурделиця... Пориви вітру стукали в шибки, а фари вихоплювали з пітьми лише шматочок засніженої дороги... Авто летіло на шаленій швидкості. Водій зціпив зуби, не помічаючи, що прокусив губу і кров крапає на роздерту білу сорочку. Блискавичний погляд на заднє сидіння :
- Лейтенанте ?
- Я тут... – слабке і ледь чутне.
- Ти дурна ! Ти неймовірно дурна ! – закричав шофер. – Як можна було так підставитись ?! Я ж казав – не треба мене прикривати, сам справлюсь ! Так ні...
- Вибачте...
Мовчанка.
- Лейтенанте, говоріть зі мною !
- Не варто... – шепіт. – На додачу я страшенно хочу спати... і...
- ГОВОРИ ЗІ МНОЮ, РІЗО ! – гаркнув Полковник. – Не смій засинати !
- Визнайте, що це факт... – слабкий холодний голос із заднього сидіння здригнувся. – Я не доживу до приїзду в госпіталь...
- Слухай ! – Рой раптом різко зупинив авто. Секунда мовчання. – Я кохаю тебе !.. Але якщо ти ще хоч раз заїкнешся, що не доживеш до госпіталю, обіцяю, що уб’ю тебе власноручно ! Краще запам’ятай це !..
І машина далі полетіла крізь ніч... крізь холод...

***

Різа спала, скрутившись в кріслі біля каміна. Обличчя її було сумне, неспокійне... невимовна туга застигла на ньому – туга, яку вона так старалась придушити в собі, не показуючи нікому, і тільки дві великі сльози тремтіли на кінчиках вій, а губи шепотіли чиєсь ім'я – таке близьке і рідне, і в той же час – таке далеке і холодне, як і зорі в небесах.
- Рой... Рой Мустанг...
...І десь далеко – по той бік життя і смерті, за тими Воротами, які перейшов він, щоб жили Маес і Кріста, десь там – Різа вірила – він чекає на неї... І промовляє – нехай самими пронизливо чорними очима – промовляє її ім'я... Так само любляче, так само пристрасно... бо має лише одного такого старшого лейтенанта... Клявся ж – у радості і в горі... в житті і у смерті... будемо разом...
- Будемо... – шепоче золотоволоса жінка, прагнучи прогнати порожнечу із свого серця. – Будемо...
Їй сниться щось... Щось із тих далеких часів, коли вони були поруч щосекунди... Нехай весь світ був полем битви... але ж разом...
І усмішка причаїлась в кутиках її губ... і вже не сльози горя – сльози щастя крапають з очей. Руки в нестямі прагнуть обійняти когось, але ловлять лише повітря. І знову судомно стискаються... А незрима тінь зіткана з місячного проміння нахиляється над сплячою і нечутно цілує її зблідлі щоки.
„Дурненька... – ніжно усміхається Рой і гладить її волосся. – Я ж завжди з тобою !...”

@музыка: only time - Enya

@настроение: різдвяне...

@темы: фанфік

---

Новий рік минув... а ялиночка залишилась )))

Мені ця ялиночка нагадує про полум,я )) тільки зелене )))

---

От я і повернулась !

По-перше, привіт  Учиха Югито Нии ! Дуже рада познайомитись ! Можне поцікавитись, чим зацікавив мій щоденник ?
По-друге, я знвоу виходжу на роботу з понеділка... Ох, багатенько буде справ ! Але нічого... Я рада. що знову здорова і готова до дій ! )))
А сьогодні - Святвечір, а завтра - Різдво... Це тепле чарівне свято... Як я його люблю ! .... Зі святом усіх! )))

@музыка: Ame no hiwa...

@настроение: я знвоу тут )))

@темы: свято, ПЧ

---

Післяноворічне...

Все вдалось...
Не буду вдаватсиь в подробиці, бо голова болить, але все вийшло...
А тепер, коли я мала б сидіти у Штабі, я сиджу вдома. Просто Рой з трагічним виразом обличчя заявив, що я заражу грипом весь особовий склад на чолі з Фюрером ((
І мене було оперативно відправлено на лікарняний (знову !)
Так що сиджу вдома, п,ю чай з травами і злюсь на всі хвороби...