Завтра

А завтра я повертаюсь на роботу ))
Нарешті закриваю лікарняний, нарешті повертаюсь до Штабу )) Думаю, що це добре.
Якщо серйозно - трохи переживаю...
Досі слабко вірю, що Фюрер отак просто виправдав мене і на цьому весь негатив закінчиться... Але все. Досить роздумів... ЩО буде, те буде...


А рука болить...

P.S. Посиденьки з тортом вдались )) *навідміну від торта* Але варто убло бачити вираз обличчя Полковника, який вдавав, що йому ДУЖЕ подобається ))

---

Вітаю всіх мілітарійців з Днем армії !!!

Так, так, так ! Зі святом всіх нас )) Щоправда, це свято було вчора, але мені лише сьогодні вранці подзвонили знайомі і нагадали (і привітали)... От до чого відпустки та лікарняні доводять людину - забула про професійне свято ! ))
І принагідно вітаю з поповненням наших лав -  Yuki Tanuki, привіт !

---

...Дні за днями... Торт ))

... Ніколи б не подумала, що сидіти вдома буває так нудно...
Мені нарешті вдалось поприбирати, знайти давно загублену сукню (все-одно я її ніколи не вдягаю ), закупитись подарунками перед Різдвом...
Але все ж чогось не вистачає.. Зимового настрою, чи що ?
От сиджу, дивлюсь, як падає сніг, і думаю, що мені хочеться до Штабу. Мені хочеться на роботу. Мені хочеться якоїсь діяльності, лише б не сидіти вдома без діла...
Сьогодні телефонувала Шеска - цікавилась моїм здоров,ям і ніби між іншим сказала, що передала інфу Рою... Телефонував і Рой - повідомити, що Шеска передала йому інформацію і ніби між іншим поцікавитись моїм здоров,ям
Сніг падає...
...А може це не так і погано - посидіти кілька днів вдома ?.. От маю час - випробую той рецепт торта, який мені прислала Вінрі, а всіх друзів запрошу вгості "на торт" ))
Я підійшла до телефону і набрала номер кабінету Мустанга :
Гудок. Два. Три. ЧОтири... Там що - всі сплять ?
- Алло... - пробурмотів Хавок. - Штаб... Кабінет...
- Та це я, молодший лейтенанте!
- Ааа... Як ваше здоров,я ?
*і чому всі це питаються ?*
- Жива. Все нормально... Слухай, ти не міг би передати Полковнику та усім іншим, що я запрошую вас всіх вгості )) Приходьте, як тілкьи закінчите на роботі, добре ?
- Вгості ? - в голосі Хавока мелькнуло здивування. - Добре, я передам...
- Чудово !
...І усміхаючись та наспівуючи якусь мелодійку, я пішла на кухню - ставити експерименти над тортом ))

---

Привіт усім !

 #Jean Havoc#,  Maes.Hughes,  Filix-mas (можна тебе іноді Гріід називати ?), дуже рада всіх бачити ! ))
Проходьте, сідайте, де вам зручніше *з урахуванням того, що Псайрен окупувала підвіконня, а Тайса - одне із крісел ))*

---

Фотографія

Після походу за покупками вирішила сфотографуватись )) Пішли ми з Марією в ательє і от що з того вийшло :

@настроение: зима !!!

---

Подарунки на Сhristmas

Сьогодні я вибралась за покупками з Марією Росс - поки маю ще пару вільних днфв офіційного лікарняного. Наближається Різдво та Новий рік... Я так люблю цей передноворічнйи настрій ! Сніг, який виблискує в променях ліхтарів, святкові гірлянди на вікнах будинків, ця весела метушня - в такі секунди я забуваю пров ійну, про загрозу, яка висить над нами, про Фюрера,я кий підписав мій смертний вирок, про усе... І залишаєтсья лише спокій і тепло на душі.
Я купила подарунки майже всім : набір сигар для Хавока, посібники з фізичними вправами для Армстронга і Бреди, нові окуляри для Фьюрі (на попередні необачно сів Армстронг, після чого вони вже не піддавались ремонту ). Знайшла кілька цікавих книг для Шески, набір ялинкових прикрас для міссіс Хьюз і Елісії... Навіть новий ошийник для Хаята
Люблю вибирати подарунки !
Єдина проблема у тому, що... що я досі нічого не знайшла для Роя ! А залишити його без подарунка... не можна ((
Щоправда, я думала купити йому записник, щоб він міг якось організувати свої справи і ні про що не забувати, але згадала, що вже колись дарувала це і він заявив : "Нащо мені записник ? У мене є ви, лейтенанте !" ЦЕ був натяк на те, що я і так завжди займаюсь всіма його справами і записник йому не потрібен По тій же причині я відкинула варіант подарувати Рою будильник, кавоварку, телефон з автовідповідачем і багато тому подібних речей, функції яких зазвичай виконую Я.
- У мене є ідея ! - раптом запропонувала Марія після того, як я визнала, що не знаю, що подарувтаи Полковнику.
-Уважно слухаю...
- Може... купити ленти, обв,язати тебе ними...
- .. почепити бантик і подарувтаи Мустангу ? - перебила я.
- Так... - округлились очі МАрії. - А звідки ти знаєш ?...
- ЦЕ вже пропонував Хавок, Армстронг і сам Мустанг... - зітхнула я втомлено. - Во що - змовились ?

А якщо серйозно - що подарувати РОЮ ?

---

Додому...

Сьогодні мене виписують з лікарні...
Руку ще трохи болить, але гоїться швидко, так що скоро зможе повернутись на роботу...
Ловлю себе на думці, що приношу Рою занадто багато проблем. За останні пів року вже вдруге лежу в госпіталі ! І обидва рази - через свою необачність... НІчого... Тепер буду уважнішою... Фюрер не спустить з мене ока...
Так, здаєтсья, нічого не забула...
А, треба ввечері зайти до Фьюрі, щоб забрати Хаяфта...
Ну добре, потім напишу про все інше, бо хтось стукає у двері...

---

... живу...

...я думала, що це кінець...
- Лейтенанте ! - знайомий голос пролунав в коридорі і раптово... двері моєї камери трансформувались у ширкоу арку і туди влетів... Альфонс Елрік !
- Лейтенанте !.. Боже, ви поранені !.. - він співчутливо глунів на мене і схопив за здорову руку. - Побігли !
- Куди ? ЧОго ?.. Ал... - я не могла відійти від шоку.
- Швидше ! - Елрік витягнув мене з камери і ми побігли коридором.
- Ви - мій заручник ! - кинув Ал на ходу і усміхнувся.
- Що ?!
- Я - підозрюваний у сприянні Еду Елріку ! Полковник Мустанг, ризикуючи своїм життям, доставив мене на допит в Централ, але я втік. захопивши вас в заручники, бо знав, що ви - підлегла Мустанга. Тепер Полковник і його команда + загін, наданий Фюрером, переслідують мене !
- А ти нічого не плутаєш ? - поцікавилась я.
- Така наша "легенда" - поблажливо всміхнувся Ал. - Насправді загін Фюрера відправлено трохи в іншмоу напрямку не без допомоги майора Армстронга, а Полковник допоможе нам звідси вибратись...
- Ал... це все відбувається зараз ?
- Так, лейтенанте ! - алхімік петляв коридорами в,язниці, уникаючи успішно піднятої на ноги варти.
- Ну ви й примусили нас похвилюватися ! Коли Полковнику зателефонували в Різенбул і повідомили, що вас схопили в архівах, він ледве розрив серця не отримав. Я боявся, щоб він з розпачу не спалив будино Вінрі !
- Він - із розпачу ? - здивувалась я.
- Угу ! - Ал кивнув. - Я ще ніокли не бачив Мустанга таким... Тоді він схопив мене, позичив у Вінрі машину і, як вар,ят, погнав у Централ, а подорозі ми все це придумали, щоб вас витягнути !.. Лейтенанте, ви погано почуваєтесь ?
- Ні... ні... - шепотіла я. - Зі мною все добре...
На душі раптом стало так тепло...
- Сюди ! - Ал різко потігнув мене у вузький коридорчик, яким ми спустились в каналізацію і ще довго-довго бігли підземними лабіринтами, аж доки не вибрались на поверхню в якомусь перевулку.
Там стояло стареньке авто, а поруч з ним..
- Полковник ! - Ал весело кивнув. - А ми вже тут !
Проте Рой навтіь не глянув на алхіміка, лише кинув :
- Дякую, що врятував мого лейтенанта ! - обличчя Мустанга посерйознішало і він звернувся до мене - Я вами дуже не задоволений !... Як ви могли ? Як ви могли тільки подумати, що ви мені не потрібна ?.. Що я просто дозволю вас стратити ?.. Різо.. - він раптом підійшов до мене і я вперше побачила в його очах переляк, який проте швидко змінився на звичну лукаву посмішку, але перед тим... перед тим Рой зробив те, чого не дозволяв собі ніокли раніше - він обійняв мене, пригорнув не мить до себе і прошепотім тихо-тихо: Вибач !.. Я ж хвилювався за тебе...
І лише тоді я усвідомила, як болить прострелена рука і як мене не хочеться помирати, і як мені добре зараз... І я заплакала...




***

Теперя лежу у воєнному госпіталі - лікую руку, бо через рану занесла якусь інфекцію і тепре мюа купу ускладень... Полковнику зараз не солодко - він стараєтсья виправдати мене перед Фюрером... Не знаю, що він зробив, але обвинувачення, кажуть, уже зняли... Я почуваюсь трохи зле - хворію... температура... Але щодня до мене приходять друзі зі Штабу, тож засумувати не вдається... А на столику стоїть розкішний букет троянд... Я знаю, хто його залишив, поки я була непритомна... І це гріє мене серце...

---

Прощання...

Сиджу.
Впираюсь спиною в холодну стіну.
Звідкись згори крапає вода.
Крап-крап-крап...
Розстріл.
Байдуже.
Прострелена рука болить...
ЇЇ поранили, коли нас захопили в архіві...
Я кажу "нас" ?
Ні, я прикрила Шеску і вона втекла непоміченою...
Байдуже...
Згадую обличчя Фюрера... Трибунал... Суд...
"Що вам було потрібно ? Що ви шукали, дейтенанте Хоукай ?"
Я промовчала.
"Під чиїм керівництвом ви діяли ?"
На секунду в підсвідомості майнуло усміхнене обличчя Роя.
У мене є той, кого я повинна захищати...
Глибокий вдих...
"Я діяла самостійно."
"Зрозуміло..."
Звинувачення.
Вирок.
Розстріл.
Завтра.
На світанку.
Байдуже...
Тепер усе байдуже...
Відсутнім поглядом шукаю клаптик неба в загратованому малесенькому віконечку своєї камери. Небо світлішає. Отже... Вже скоро...
Що ж... Різо... ти приїхала !...
Та байдуже...
Мустанг...
Під час суду його допитували.
"Ви знали про дії своєї підлеглої ?"
"Ні"
Байдужий строгий погляд. ні тіні усмішки...
"Ви можете щось сказати на її захист ?"
Мить сумнівів...
"Ні..."
Це слово і стало кулею, що мене знищила. Мені ратпом стало абсолютно байдуже до того, що буде далі. Я навтіь прослухала власний вирок. Зміст до мене дійшов потім...
Розстріл.
Хіба ж вони - Фюрер, судді... Хіба ж вони не знали, що мене вже знищено ? Отим самим словом - його "ні".
Мустанг поклонився і вийшов із зали суду... Йому не можна зараз підставлятись... Правильне логічне рішення...
Клаптик неба посвітлішав ще більше.
Я обіцяла, що помру за цю людину, якщо буде потреба...
Світанок...
Я спробувала заколоти волосся, але онімілі пальці не слухались...
Бідний Хаяте...
В коридорі почувся шум.
Я провела рукою по обличчя, витираючи давно висохлі сльози, навіть сліди від сліз... Лейтенант Хоукай попрощається з життям з усмішкою.. Рой...
Чому навтіь тепер я думаю про тебе ?
Рой... Хавок, Фарман, Фьюрі, Бреда, Армстронг, Ед і Ал, Вінрі, Росс і Брош, Шеска, Хаят... я...
Я вас всіх-всіх люблю !
Прощайте...
- Лейтенанте ! -почулось в коридорі.
Це за мною.
Прощайте.

---

Привіт усім новим ПЧ !!!

Привіт  Иллара,  Colonel Roy Mustang,  Runil !
Дуже рада всіх вас бачити ! *усміхнулась* Давно в мене вгостях не було стількох нових людей ! )) В Штабі поповнення ! ))
Ну що ж... будемо дружити !

---

Н-да... І оце перед розстрілом такий позитив ...

	Мой индекс позитива: 37
Elvista Studio & ~Co0L~	Узнать свой индекс>>>

---

Привіт )) ...таайса !

 Taisa, доброго ранку !
От і ви до мене вгості прийшли))) *обійняла, від чого Полковник трохи оторопів*
Ну що ж... проходьте, сідайте, де зручніше... я зараз чай приготую... На підвіконні сидить Псайрен, так що вмощуйтесь в кріслі !..

---

Привіт, Псайрен !

Привіт,  Psiren ! Проходь, будемо дружити ))

---

Трибунал. Суд. Вирок.

Розстіл

---

Фанфік ))

Автор:  RizaHawkeye ака  RinoaLeonhary
Назва: Освідчення
Пейрінг : Рой/Різа
Аніме: Full Metal Alchemist
Присвячено  Охотник Себастьян, який підкинув мені цю ідею,  ~Агацума Соби~, який підняв питання : "Чого це Мустанг не одружився ?", а також всім моїм друзям !

Різа розплющила очі, окинула кімнату поглядом і раптом наткнулась на щось незвичайне : на спинці крісла, де завжди „ночувала” її воєнна форма, тепер було щось біле... Щось так схоже на...
„Ні ! – дівчина похитала головою і зажмурилась. – Я ще сплю...”
Вона повільно підняла повіки – та ба ! Видиво не зникало. Навпаки, воно набирало чіткіших форм і тепер Різа точно могла сказати, що на спинці крісла висіла сукня. Біла, розшита бісером, весільна сукня.
„Я перевтомилась на роботі !” – лейтенант констатувала факт і впала на подушку.
Сумніви закралися в душу...
Саме цю сукню Різа бачила нещодавно у вітрині дорогого магазину, коли вони з Мустангом ходили вибирати йому пристойний костюм. І ще тоді вона подумала, що ніколи не здійсниться її найзаповітніша мрія – ніколи не настане день її власного весілля... коли вона зможе одягнути щось таке ж красиве, як і це плаття. „Проте ! – лейтенант скрупульозно підрахувала свої фінанси. – Проте, навіть, якщо такий день і прийде, у мене точно не буде грошей на таку дорогу сукню...”
І от тепер Різа сиділа на ліжку, нерозуміюче кліпала очима, а сукня – прекрасна, білосніжна, чарівна сукня все не зникала і не зникала, як повинні зникати сни після пробудження...
- Це чийсь невдалий жарт... – дівчина зітхнула, зістрибнула з ліжка і з твердим наміром збиратись на роботу, відчинила шафу.
Пусто.
Всі полички біли на місці, всі вішачки мирно висіли собі, але – без одягу.
Різа розсердилась :
- Це вже не смішно ! Де моя форма ?
Вона почала нишпорити по сіх закутках, проте звичних синіх штанів і куртки ніде не було. Зник і чорний гольф, і важкі воєнні черевики, навіть кобура з пістолетом зникла ! Добре, що була ще запасна... Залишилась лише спідня білизна і кілька літніх блузок.
Розгублена і сердита водночас лейтенант Хоукай припинила марні пошуки і раптом погляд її знову наткнувся на сукню. Різа обережно взяла в руки тонке шитво – тканина була дуже ніжна – і приклала до себе. В ту ж мить на її вустах з’явилась мрійлива тепла усмішка і вона краєм ока глянула в дзеркало : чи пасує ?
Сукня пасувала.
Це наштовхнуло дівчину на наступний крок : світло-блакитна піжама полетіла на ліжко, а Різа вже розправляла складки на платті, оглядаючи себе з ніг до голови. Воно було, наче по ній шите ! Вишиті бісером троянди виблискували на сонці, ховаючись в складках подолу, а тонке ажурне мереживо оторочувало корсет на талії...
- Краса-а... – дівчина розпливлась в щирій посмішці, коли помітила поруч з кріслом невелику коробочку, перев’язану рожевою стрічкою.
Відчуваючи дивне хвилювання, Різа зняла кришку з коробки... Всередині виявилась пара білих туфель, прикрашених такими ж білими трояндами з бісеру, як і сукня...
- Це вже не схоже на жарт... – лейтенант раптом замислилась... І справді : навіщо комусь купувати для неї дорогу весільну сукню і не менш дорогі туфлі, таємно підкладати все це, поки вона спить, при цьому не залишаючи їй іншого вибору, що вдягнути ?..
Підозріло...
Різа мимоволі кинула погляд на годинник і холодна хвиля миттєво накрила її :
- Робота ! Я спізнюсь на роботу !
Лейтенант розгублено озирнулась, тримаючи в руці туфлі, проте її форма і не думала з’являтись перед нею.
- Ну і як мене тепер прийти в Штаб – у цьому ? – Різа торкнулась рукою сукні. – І як тепер це пояснити Мустангу ?.. Хаяте !!!
Маленький чорний песик озвався бадьорим гавкотом на поклик своєї хазяйки і стрілою влетів в кімнату.
- Хаяте... – з твердим наміром посварити його за те, що він когось впустив вночі в її квартиру Різа схилилась до песика, проте глянула на нього і ледь не обімліла – на шиї хата була зав’язана рожева атласна стрічечка, до якої кріпився конвертик і маленький сріблястий ключик.
- Давайте поглянемо... – дівчина відкрила конвертик, дістала з нього лист і почала читати.
- О Боже... – вирвалось у неї, як тільки вона зрозуміла, чий це акуратний почерк.
„Лейтенанте Різо Хоукай ! У мене до вас доволі незвична просьба. Не наказ, а саме просьба. Візьміть, будь ласка, ключ, який знайдете на шиї Хаята, і прийдіть о сьомій вечора до Штабу. Рівно о сьомій. Вдягайте, що хочете, але я думаю, що вибір у вас невеликий )) Якщо ви не прийдете, я обіцяю більше не чіплятись до вас з подібними просьбами.
P.S. На Хаята не злись – він виконує моє спецдоручення.
P.P.S. Сьогодні я даю тобі вихідний – можеш не поспішати на роботу і гарненько все обдумати...”
Різа сіла просто на підлогу і випустила з рук лист. її серце стукотіло так шалено, як ніколи.
- Хаяте, це ж не жарт, правда ? – дівчина запитально подивилась на песика. - З того дня, як Полковник нарешті став Фюрером вже минуло два місяці, а його дурні жарти все не припиняються... Але ж це не може бути розіграшем ? Чи може ?..
Різа недовірливо торкнулась до сукні, наче боялась, що вона зараз зникне і сон закінчиться...

***

- Вже хвилина по сьомій... – лейтенант Хавок висунув голову з кущів.
- Сам знаю ! – Мустанг заскрипів зубами і стиснув кулаки так сильно, що кістки хруснули.
- Здається, новоспеченого Фюрера зігнорували ! – Джин тихо засміявся, але з кущів висунулась рука Фармана, схопила молодшого лейтенанта за комір і затягнула в імпровізований „спостережний пункт”.
- Тссс... – Фьюрі приклав палець до вуст. – Найголовніше пропустите...
„Дві хвилини по сьомій... – Рой Мустанг намагався, як завжди, бадьоро усміхатись, але відчував, що це у нього погано виходить. Кров пульсувала у венах. Розум відмовлявся сприймати об’єктивну реальність. А реальність була невблаганна – вона не прийшла… - І вона не прийде… Дарма я це все затіяв… Але ж… Різа… Хіба вона може не прийти ?”
Колишній Полковник, тепер уже Фюрера Мустанг до болю в очах вдивлявся в той кінець вулиці, звідки щоранку незмінно швидким впевненим кроком приходила до Штабу старший лейтенант Хоукай.
Минуло ще п’ятнадцять хвилин. З кущів почулося співчутливе зітхання Фьюрі і сміх Хавок : „Дарма ми вчора всі її речі виносили !” Мустанг відчув неймовірне бажання витягнути свою рукавчику і спалити тут все дотла.
- Різо… - він востаннє подивився в кінець вулиці, проте не побачив там нікого, тоді дістав з внутрішньої кишені маленьку срібну шкатулочку і вже намірявся жбурнути її куди-подалі, коли почув позаду крик :
- Фюрер !... Рой… Рой Мустанг !
Він блискавично озирнувся і побачив нарешті ту, кого так чекав…
Різа бігла, стискаючи в одній руці срібний ключик, а в іншій – туфлі. Її світле волосся розлетілось від швидкого бігу і сяяло у промінні призахідного сонця тим незвичайним золотом, наче сотні золотих леліток тремтіли поміж пасмами… Той чарівний блиск струменів з її карих очей, її ніжної посмішки, від неї самої – такої красивої в цій неймовірній білій сукні, а якій вона скидалась на ангела…
- Рой… Мустанг… - вона зупинилась, щоб перевести подих, і зніяковіло усміхнулась. – Вибачте за спізнення… Я… - дівчина кивнула на туфлі. – Я не розрахувала часу… Ходити на шпильках… це каторга !.. Вибачте…
Рой кашлянув, тоді пирхнув, а тоді розсміявся так щиро і щасливо, як не сміявся вже давно.
- Тримай ! – він простягнув срібну шкатулочку Різі і вона, секунду повагавшись, відкрила її ключиком.
Відкрила – і зблідла, як стіна.
- Що ? – перелякався Мустанг.
Наступної миті дівчина залилась рум’янцем і повернула шкатулочку Рою.
- Щось… не так ? – тепер він справді стривожився.
- І що ви скажете на своє виправдання ? – зі щасливими іскорками в очах спитала Різа, приховуючи посмішку.
- Виправдання, кажеш… - Рой усміхнувся у відповідь. – Колись давно, ще до мого переводу в Централ, твій дід запропонував мені одружитись з тобою… Жартома, звичайно… Але я сказав, що не будую таких далекоглядних планів, на що генерал Грумман відповів, що якось ти станеш дружиною Фюрера… Тепер я – Фюрер, Різо… Тис танеш моєю дружиною ?..
- Бінго ! – з кущів почувся крик Хавок, який тут же був заглушений, очевидно, кулаком Фармана.
Проте Різа не почула нічого. Сльози виступили в неї на очах, але вона не стала їх витирати – то були сльози щастя…
Дівчина акуратно поставила на бруківку мешти, взяла з рук Роя срібну шкатулку - з обручками – і поставила її поруч з туфлями, тоді витягнула з-за ажурного пояска револьвер і навела його на кущі :
- Хавок, Фарман, Фьюрі, Бреда ! Я знаю, що ви мене чуєте !.. Геть звідси !
- Так точно, мем ! – почулись поспішні кроки і всі четверо за секунду зникли з поля зору, себто з кущів ))
- А тепер… - Різа сховала револьвер, підійшла до Роя і обвила його шию руками. – Фюрере, ви самі напросились !
Різа Хоукай усміхнулась і прошепотіла :
- Я згодна ! А це вам за те, що вкрали мою форму…
І не чекаючи більше нічого, почала цілувати Мустанга…

---

Dakara...kimi ga iru... taisa

dakara kimi ga iru, taisa...
Тільки тому...
Я не розумію, чому так вийшло...
нас засікли...
Не розумію...
Майор Армстронг обіцяв, що прикриє нас...

Сиджу у камері і чекаю суду...

"За проникнення в заборонені архіви"

Але я тримаюсь... dakara kimi ga iru... Roy...

---

Сьогодні прийшла до Штабу, пробираючись крізь тааакі замети, що, думала, доведетсья повернтатись додому... Місто буквально засипане снігом !..
Нарешті потрапила в бібліотеку...
- Шеска ! - я відчинила двері і роззирнулась в пошуках бібліотекарки. - Шеска, ти тут ?
Дівчина тут же вибралась з-під гори книг, начепила но носа окуляри і здивовано закліпала :
- Старшйи лейтенант, а хіба ви не...
- Шеска, я не... І мені потрібна твоя допомога, - я закрила двері. щоб ніхто нас не почув. - У тебе ж є ключі від усіх таємних архівів, так ?
Бібліотекарка кивнула.
- Добре, тоді ходімо... Майор Армстронг нас прикриє... Мені потрібні списки всіх алхіміків...
- Але... Але ФЮрер заборонив
вхід в архіви... Навтіь мені ! - Шеска подивилась на мене ще розгубленіше.
- Байдуже. Мені потрібно туди потрапити ! Чим швидше... - я згадала, що Рой чекає в Різенбулі...
- Вхід в архів охороняється тому...
-НЕ треба мене відговорювати ! Просто адй ключі, якщо не хочеш йти і мною !
- Я і не хочу вас відговорювати, дейтенанте ! - Шеска раптмо усміхнулась і дістала щось з купи паперів. - Просто є інший шлях... Ми з Вінрі його використовували неодноразово !
- Ви з Вінрі ??
- Угу ! - дівчина простягнула мені папірчик. - Ми користувались цим шляхом, коли хотіли викрити Кінга Бредлі та інших гомінкулів...
- Інтригуюче... - я взяла папірець з урк бібліотекарки і почала роздивлятись його. То була якась схема.
Нарешті я зрозуміла, що це таке...
- Угу, - Шеска кивнула. - Ви правильно подумали. Вентиляійні шахти Штабу !...

---

Знову Централ...
Так гарно...
Усе засипане снігом ізразу з,являється святковий настрій...
Скоро Новий Рік ))

Сьогодні вранці забрала у Фьюрі Чорного Хаята...

В Штабі дивне опустіння - багато людей зараз на фронті... Можливо, буде легше потрапити в архіви... Майор Армстронг натякнув мені, що Мустанг попросив його мене пркирити, якщо щось треба буде.

Почекаю день-другий, поки всі перестануть підходити і запитувати, де Полковник і як наше відрядження... Тоді можна буде взятись і за роботу...

А настрій - такий зимовий і оптимістичний, зовсім не хочеться думати про щось, окрім свят,я к ітак стрімко наближаються ))

А ще мені хочетсья гарно провести цей рік і зустріти Новий ! Адже минулого року ми з Полковником мали купу справ у Штабі, і заснули просто в його кабінеті... і проспали Новий рік - відкорковувати шампанське довелось вже годинці в 9 ранку, коли Хавок, Бреда і Фарман прийшли на роботу і розбідили на стуком у двері. Тепер сподіваюсь, що вдасться влаштувати маленьке свято. Але... *згадую про реальнйи стан речей*
Ні, буду вірити в краще...

---

Сніг...

Сьогодні я прокинулась в поїзді - наближався ЦЕнтрал.
Я позіхнула, визирнула у вікно і... подумала, щодосі не прокинулась, але в цей момент поїзд сильно струсонуло і з верхньої полиці мені прямо на голову упав чемодан. Біль був реальним. Отже, Він теж був реальним... СНІГ...
За вікном - скільки сягав зір - простягнувся світ, закутаний білим. Дерева, будинки, вулиці - все було засипане снігом !!!
Красиво...
Срібно-сіре небо опадало міріадами білих-білих кристаликів, а повітря тремтіло від свіжості...
"Нарешті прийшла зима ! - подумалось мені і я усміхнулась - Тепер рукавиці Роя не будуть мокнути від постійних дощів..."
- Централ ! Централ ! - провідник пробігся коридором, стукаючи у двері всіх купе.
Поїзд почав гальмувати...
Цікаво, хто мене зустріне... Рой обіцяв, що попередить когось про мій приїзд. Ну менше з тим... так чи інакше, мені треба щонайшвидше розібратись з архівом.
Накидаю пальто на плечі - поверх воєнної форми, перевіряю, чи зараджені обидва пістолети. Все. Я готова. Кидаю погляд за вікно...
А за вікном - сніг...
Обожнюю зиму....

З ПЕРШИМ СНІГОМ ВАС !!!!!!!!!!!!

---

Просто фотографія ))