- Полковник, лейтенант ! - Альфонс вклонився нам і запросив зайти в дім.
- Я та крозумію, що твій старший брат відсутній... - Рой окинув поглядом вітальню.
Ал ніяково кивнув.
- То навщіо ми сюди приїхали 7 Викликаючи підозри, вигадуючи план ? - Мустанг починав злиись.
- Вибачте... - Альфонс зовсім поник, але його виручила Вінрі :
- Це через оце ! - вона тицьнула Полковнику газету.
Рой пробіг статтю поглядом і здивування з,явилось на його обличчі :
- Отакої ! Едвард Елрік - у розшуку ?... За.. за сприяння небезпечномсу злочинцю.. Расселу Трінгаму ?!
- Братик врятував расса, коли воєнні підрвали його дім в Централі !..
- Отже, Рассел знає щось, що знати йому не варто... Я позичу це ! - він сховав газету у внутрішню кишеню пальта.
- Вні знає план Еда, як припинити війну.
- Ми теж його знаємо... - Полковник спохмурнів.
- Ед з расселмо поїхали щойно перед вашим приходом. Не шукайте їх... І не провокуйте Фюрера - це братки просив передати.
Полковник пирхнув :
- Ми не малі діти, Ал ! І куди Ед з Расселом відправились ?
- В Сіну... Зу Мей Чан !
- лейтенанте... - Мустанг обернувся до мене. -Нам треба пошукати дещо в засекречених архівах. Використайте допомогу Шески...
- Що шукати ?
- Списки алхіміків... не державних... Списки всіх вільних алхіміків... І за "легендою" ми зараз спостерігаємо за можливим підозрюваним... Ал !
- Так !
- Можливий підозрюваний.. це ти !
- Добре... - Альфонс усміхнувся. - Мені не звикати ))
- Лейтенанте...
- так !
- бережіть себе і... повертайтесь якнайшвидше...
Він не усміхнувся на прощання. Отже, ВСЕ СЕРЙОЗНО...

---

- Різенбул !
За вікнами звичний пейзаж, повний зелені і сонця...
Покидаю поїзд і розглядаюсь по перону...
- Сюди ! - помічаю здалеку Вінрі, яка оглядаєтсья трохи налякано, проте доброзичливо.
На пероні кілька воєнних.
- Вінрі ! - Полковник усміхається і нарочито голосно каже. - Як добре, що ти нас запросила вгості !
- Ходімо... Все потім... - вона відповідає на мій запитальний погляд і тягне нас обох з вокзалу. - Все потім...
- Вінрі... -Полковник раптом серйознішає.
Дівчинка на секунду зупиняється і озирається в бік воєнних. ВОни не звертають на нас уваги.
- Він тут.

---

Маленький ліричний відступ...

"Дорогі мої #Ed Elric#, Nika-009, Raistlin the master of souls, #Al Elric#, -Envy-, Adult Edo. E, Ed Elric[Ren], Edward Elric, Faire Froid, Flame of Amestris, Riza_Honoo, Roy Mustang fanclub, Кристиан Шварц, Охотник Себастьян, Рассел Трингам, Уиллиам, [setsuna], ___Sma!!_fi$h___, ~Агацума Соби~, а також Miyung і всі-всі-всі, хто це читають !
Дякую вам за те, що ви є... І за те, що допомагаєте старшому лейтенанту у її непростих пошуках...
Знаю, у більшості щоденників є традиція вітати нових ПЧ... Оскільки у мнее такої традиції не було, то вітаю вас всіх тепер !
І дякую вам за все !
Я вас всіх дуже люблю !"

Я закінчила писати, закрила щоденник, надійно заховавши його в кишеню куртки і заплющила очі... Поїзд повільно зрушив з місця... Прощай, ЦЕнтрал... Чому ? Тому що вчора Ед Елрік передав нам записку отакого приблизно змісту : "Рассела у Централі немає... Приїжджайте в Різенбул, там все побачите !"
На годиннику - північ... Життя в поїздах продовжується...
Отож, надобраніч... Полковник...

---

Ми в тупику.
Здається нереальним знайти в ЦЕнтралі одного Алхіміка, на місці будинку якого тепер руїни...
Проте - все лише здаєтсья нереальним, як любив повторювати Рассел.
Ми його обов,язково знайдемо...

---

Вул Перемога, 16

... Дощ тільки посилюється...
Таксист розуміюче кивінув, коли я назвала адресу :
- А, ви до тих...
- До тих ? - здивувався Мустанг...
Водій зітхнув.
- Минулого тижня таке сталось... Самі побачите...
Тепер я розумію чому він сказав так...
Ми стоїмо під проливним дощем посеред вузенької вулички,яка носить назву Перемоги.
На місці будинка під номером 16 - руїни...
- Ми в тупику... - Полковник зі злості клацає пальцями, але мокрі рукавчики не дають іскор. - І де тепер накажеш шукати того Трінгама? На небесах ??
Я мовчу.
Тільки не на небесах...
Будь-де, лише в цьому світі (тут чи за Воротами)...
А небеса... звідти уже не повернути...

---

... Дощ...
Ми в ЦЕнтралі...
Вокзал озиваєтсья звичними голосами паровозів...
На мені цивільний одяг (білий плащ і така ж біла сукня). Поруч Рой в синьому костюмі... Мабуть, поясню, як так вийшло...

***
Отож кілька днів тому після того, як я зустріла Еда і він мені повідомив, що варто знайти Рассела Трінгама, я таки потрапила до палатка Мустанга і от що почула від нього :
- Тобі ця ідея не здаєтсья божевільною ? - Рой, недбало закинувши ногу на ногу, посьорбував каву і усміхався.
Він може усміхатись так навтіь, якщо йому загрожує смертельна небезпека... А потмі моментальном оже стати серйозним та так, що ніколи на вгадаєш, чи він зараз торжественми тоном кине якийсь дурний жарт в мою сторону, чи справді буде займатись важливими справами. Хоче хто знає, чи не вважає він свої приколи і жарти - "важливими справами" ?..
Отож, Рой поставив на стіл чашку і запиатльно подивився на мене.
Що ж йому відповісти ?
Так, з одного боку, Ідея Еда Елріка може вирішити все, а з іншого - це безумство...
- Це реально, Полковник !
- В яблучко ! - Рой клацнув пальцями (добре, що без рукавичок).- І я так думаю ! Збирайтесь лейтенанте Хоукай !
- Куди ?
- Їдемо в ЦЕнтрал !
- Хто вас відпустить ? - вирвалсоь у мене. Головнокомандуючий навряд чи захоч евипускати Мустанга з-під свого контролю!
- Уже відпустили ! - усмішка Роя стала ще лукавішою.
- Як ?
Ох, дурне запитання !
- просто... я заявив, що ми їдемо у відпустку !
- Відпустку ? - не повірила я власним вухам.
- ВІдпустку.
- Відпустку ?!
- Не хвилюйся, це не звичайна відпустка... мустанг перехилився через стіл в моєму напрямку. - Головнокомандуючий, звичайно ж був проти нашого відїзду, тому мені довелось сказати йому, що... що у нас з тобою медовий місяць !
- Що ви сказали ? - Я подумала, що зараз знепритомнію.
- Сказав. що ми таємно обвінчались в церкві в сусідньмоу селі і вирішили поїхати на певнйи час... НА місяць, скажімо... щоб...
- Можете взяти Хавока !
- Ображаєш, Хоукай ! - Рой усміхнувся. - з Хавоком - весь медовий місяць ??
- Ви нестерпні. Полковник !
- Знаю... Вибач... - він ратпом встав з крісла і посерйознішав. - Насправді я сказаі. що ми повинні слідкувтаи за одним підозрюваним і тому нас відпустили... А ти що - повірла ?!
- Звичайно ж ні ! - почервоніла я.
І тут Рой розсміявся...

***
Отож, тепер ми стоїмо на вокзалі в Централі, споглядаючи дощ за вікном...
- Треба йти ! - Рой відкриває парасольку. - Хтозна скільки часу ми шукатимемо тут Рассела... Вні переховуєтсья з того часу, як перестав бути Держалхіміком.
- Знайдемо... - усміхнулась я, стискаючи в руці папірчик, списаний рівним почерком Едварда... Адреса Трінгамів...

---

Ранок...

Вилажу з палатки і озираюсь на чудовий гірський краєвид...
Ех, вкотре хочетсья, щоб війна здавалась просто поганим сном, але...
- Лейтенант, лейтенат ! - якийсь солдат підбігає, засапавшись і віддає честь. - Лейтенанте, вас викликає Полковник !
- Вже іду ! - доводитсья відірвати погляд від засніжених гірських вершин і повернутись на грішну землю...
Палатка Полковника стоїть трохи віддалік - до неї ще хвилин п,ять ходу. Свіже ранкове повітря і запах соснової смоли забирають геть відчуття сонливості...
Ратом чую позаду характерний сплеск долонь і глиця на моїх очах підіймаєтсьяч з землі і формує стіну. На моєму шляху. Невже ??
- Лейтенате, вітаю !..
Усмішка. очі.
- Едо !
Отже, йому вдалось таки до нас вирватись !
- Лейтенанте...- Ед тягне мене вбік, подалі від дороги. - Мені треба поговорити з вами !.. Полковника я вже бачив... Ми про все домовились... Зараз мене прикриває Ал, але мушу швидко повернутись... Тому часу немає (( Рассел. Рассел Трінгам. Перший, хто нам потрібен... От... - алхімік тицьнув мені в урку якись папірчик.
- Лейтенанте Хоукай ! - мене, здаєтсья, хтось помітив. Той самий солдат...
- Іду, іду ! - я неуважно здалеку кивнула і обернулась до Еда, але - його уже не було... Тільки червоний плащ на секунду майнув поміж сосен...
Розгортаю папірчик.
"Рассел та Флетчер Трінгами. Централ. Вул.Перемоги, 16"

Що ж...
Тепер - до Мустанга...

---

От я і повернулась !

.. Та-ак, давно мене тут не було !
Але давайте про все по порядку ))
Отож, тижні дв атому нас з Полковником відправили на чергову операцію...Мабуть, нічого цікавого і не трапилось би, якби не той факт, що постійні зливи примусили Роя носити з собою декілька пар запасних рукавичок. І один наш спільнйи знайомий (ака Едвард) вирішив скористатись однією парою ))
Але, не будемо зупинятись на тому. що було та загуло ))
Рой з Едом вже помирились, і мирно прибрали наслідки своєї ма-аленької суперечки...
А якщо серйозно, то Елрік-стариший таки розповів Мустангу про свій план - як закрити Ворота ВЗАГАЛІ і не допустити нової війни. І Рой згодився допомогти... Проте, мені здаєтсья, що хтось в керівництві уже підозрює про наші з Елріком плани ((
Принаймні, ми не бачились уже тиждень, і навряд чи зможемо найближчим часом зустрітись - Еда відіслали дуже далеко від ЦЕнтралу. І нас теж. Але в інший бік ))
Доведеться починати усе самостійно...

---

Сумніви ?

ДОЩ.
Полковник скаржиться, що не може одною рукою тримати парасольку, а другою викресувати іскри. Тому "почесну місію" носити за ним парасольку поручили Хавоку
Я і далі сиджу в Штабі, розгрібаю купи документів і обдумую пропозицію Елріка... Варто про неї розповісти МУстангу ?...

---

Виконуючи умови флешмобу...

1. В этом посте я пишу имена тех ПЧ, кто мне дорог, кого люблю, кого
хотел бы узнать поближе, или просто имена прикольных добрых людей!



2.
В том случае, если вы находите своё имя в этом списке, пишете такой же
пост у себя в дневе, но со своим списком ПЧ. А остальных прошу
воздержаться!



3. В том же случае, если вы не находите своё имя,
не обижайтесь и не расстраивайтесь. Это всего лишь значит, что мы мало
общались и я вас недостаточно хорошо знаю. Всё впереди!



4. Также
хочу заметить, что порядок имён не имеет значения, так что даже если
ваше имя на последнем месте, без обид) Ну всё. Это все мои просьбы.


Рассел Трингам
Nika-009K
#Ed Elric#
Raistlin the master of souls
El Riddle
Кристиан Шварц
Adult Edo. E
Охотник Себастьян
~Агацума Соби~
[setsuna]
-Envy-

Кого забула - згадаю і допишу !
*побігла виконувати роботу*

---

"Ненавиджу паперову роботу..." - думала я, покидаючи кабінет МУстанга з кіпою папок з документами. Ще й отримала наганяй від Полковника за погану роботу... Але нічого окрім як зітхнути і взятись за опрацювання документів, я нем огла, тому, хитаючись під вагою папок, крокувала коридором.
На сходах попереду майнув знайомий червоний плащ. Таки приїхали... Ед із Алом сиділи на сходовій клітці з таким вбитим виглядом, що навтіь не відповіли на моє вітання.
- А, лейтенант... - Ед втомлено кивнув і опустив голову.
Це на нього зовсім не схоже...
Я поклала всі папки на підлогу і присіла біля братів :
- Так що у вас трапилось ?
- Нічого... - Ед відвернувся до стіни.
- Лейтенанте Хоукай... - відповів натмоість Альфонс тремтячим голосом. - Ми... ми не знали, що так вийде !.. Чесно...
Мені здавалось, що юний алхімік зараз заплаче.
- Коли ми опинились в Мюнхені... разом... І відкрили Ворота, щоб повернутись назад... Ми не думали, що все стане ТАК...
- Як ? - я здивувалась, бо абсолютно не розумілась на всіх алхімічних тонкощах.
- Ми не знали, що хтось зможе зв,язатись зі світом за Воротами... - Ед перебив брата похмурим голосом. - І навіть уявити не могли, що Ворота стануть таким собі транспорним переходом, щоб створювати монстрів... Ми не хотіли нової війни...
- Це не ваша вина.. - мені арптмо стало нестерпно сумно. - Полковник вам розповів все, що ми дізнались, так ?
Елріки кивнули.
- Він здаєтсья сам не знає, що робити... Полковник ! - Едвард криво усміхнувся. - Значить цього разу ми зможемо показати себе... - усмішка алхіміка просвітліла. Здавалсоь в його голові зріє якийсь план, чергова божевільна ідея.
- ЛейтенантеВи ж мені допоможете, правда ? - старший ЕЛрік раптмо підморгнув мені. - Не знаю, скільки на це піде часу, але... можете дещо знайти для мене ?...
- Що ? - насторожилась я.
Ед нахилився до мого вуха і прошепотів кілька слів...
-Думаю, тобі краще переговорити з Полковником. Поза межами Штабу... - я взяла папки і наладилась іти геть. - Ми з вами звяжемось...
Здається, божевілля продовжується... і набирає обертів...

---

... і знову на роботі !

... Ну що ж... От я і повернулась здається, хвороба відступає потроху, тому повертаюсь до роботи... А роботи у нас справді багато... Оскільки Фьюрі і Фармана кудись відрядили їхні справи переклали на мене. Щоправда, бігати по всьому Штабу не довелось - Полковник дозволив мені сидіти за столом, а з дорученнямив ідправляти Хавока. Не думаю, що він хвилюєтсья про моє самопочуття, але, мабуть, не хоче більше, щоб його підопічні непритомніли на планерках ! А може... Зітхаю, перекладаю стоси паперів вбік і тягнусь за горнятком кави... Я чула, що завтра до нас має приїхати Едвард, Мустанг чомусь його терміново викликав... Цікаво...

---

Хворію

...Так... От що значать постійні "прогулянки" без парасолі... Температурила вже давно, але вчора в Штабі остаточно "приїхала" - знепритомніла просто на планерці ! кажуть, новий якийсь вірус... НУ що ж...можна посидіти кілкьа днів вдома, заварюючи собі гарячий чай... Ненавиджу хворіти Хоч би в гості хтось зайшов....

---

Втома...

... Роботи по вуха...
Не вилажу зі Штабу фактично цілодобово...
Довелсоь віддати ЧОрного Урагана сім,ї Хьюза, хоч на якийсь час...
Здається, скоро знову кудись їхати... Я дивуюсь, як нас не відправили на фронт... і це погано... краще бути в курсі усіх події, аніж вгадувати по чутках !..

Я втомилась...

Але після того, що почула на прийомі розумію, що назад уже не можна піти. Немає сенсу відступати, якщо взялись за це...

---

... Навіть не знаю, як так вийшло, але нас не засікли... Згадуючи про вечір на прийомі...Все закручується і закручується...
Кілька днів тому Вінрі і Елріки запросили нас до себе з гості на вихідні, в Різенбул... І от я сиджу біля вікна, спостерігаючи за тим, як падає дощ... Срібні крапельки стукотять по черепиці даху, а десь далеко блискавки ротзтинають небеса, як кардіограми... Тут тим не менш, набагато спокійніше, ніж в ЦЕнтралі... Не відчуваєш плину часу, не відчуваєш тривоги і переживань... Здається, що все, почуте нами на прийомі... це просто сон, не більше...
- Різа-сан, - кличе Вінрі, - йдіть до столу ! Вечеря чекає...
- Іду... - Я на секунду повертаюсь до вікна.
Ще один спалах...
І раптом - зовсім поруч.
- Я ж казав. щоб ти не казав, що я такий маленький,я к...
-Ед, заткнись !.. Інакше я твою руку не буду ремонтувати більше !
Я зайшла в кімнату і побачила приблизно таку картину : Ед виривався з рук Вінрі, щоб кинутись на Роя, Рой стояв з насмішкуватим виразом обличчя і надягав рукавички, Вінрі тримала Еда з руки, а Альфонс побіг за бабцею... Чудово.
- Люди, попрошу всіх заспокоїтись і...
Раптом Вінрі відволіклась на секундочку і... тієї секундочки виявилось цілком достатньо, щоб Ед вирвався і з розгону повалив Мустанга на підлогу.
- Заберивсь ! - закричав Полковник, проте сталевий таки міцно вчепився в його ногу і намірявся її в щось перетворити...
- Ідіоти ! - закричала Вінрі, стараючись їх розтягнути в різні боки.
- Малі діти ! - бідкався Ал.
- Так точно... - Я зітхнула, підійшла до столу і сіла їсти свій борщ...

---

... Готель "Плаза" зустрів сліпучим світлом і величезною кількістю високопосадовців...
- Різо, не будь такою серйозною ! - Мустанг легенько штурхнів мене. - Усміхнись ?
- Це обов,язково ? - мені абсолютно не хотілось усміхатись, мешти страшенно натирали, а в цій вечірній сукні я почувалась незручно...
- Обов,язково !.. - полковник посерйознішав. - Інакше ми не будемо схожі на... пару ...
*капля*
- Ми і так не схожі !
- Просто усміхайся всім і кивай головою, згоджуючись... - Рой привітався до якогось лисого дядька в дорогому костюмі. - А це, дозвольте представити... моя супутниця - леді Різа !
Я усміхнулась і кивнула головою, як і казав Рой, почуваючись ще дурніше, ніж до того...
*леді Різа ??? *
- Це... - серед гостей я помітила знайоме обличчя.
- Головнокомандуючий, - раптом посерйознішав Мустанг. - Ходімо...
І далі мило усміхаючись усім гостям, ми повільно рухались за головнокомандуючим, дико не покинули бенкетного залу.
-Здається, нам не можна іти далі ... - Я нерішуче подивиалсь на зачинені двері, в які хвилину тому зайшов головнокомандуючий.
- Думаєш ? Значить це те, що треба ! - Полковний дістав рукавичку і моментально розплавив замок на дверях.
- Ходімо... тихенько !... - він зник в темряві коридору за дверима.
Я повагалась секунду і рушила за ним...
...В кінці коридора, за ледь відчиненими дверима горіло світло. Полковник кивнув туди і ми повільно і тихо підійшли до дверей, достатньо близько, щоб чути розмову, яка велась за ними :
- Я впевнений, що ми зможемо допомогти один одному... Наші наукові розробки і ваша алхімія...З того дня, як перехід між світами став можливим я тільки й сподівався на вашу допомогу... - голос був неприємним і зляканим...
Рой нахмурився.
- Ми, звичайно, сподіваємось, що все пройде добре... Якщо монстри, створені з допомогою алхімії нашого світу та науки вашого допоможуть нам розпалити війну з сусідньою державою і отримати премогу, то у вашій війні вони дадуть вам дуже великі переваги перед суперником...
А цей голос я точно вже чула.
Обличчя Мустанга ставало все похмурішим і похмурішим...
- Отже, будемо вважати, що наша співпраця розпочалася і буде вона тривалою і плідною !
- Так-так... - зляканий голос відповів радісно. - Мені пора повертатись через Ворота...
- Так, звичайно...
Голос. ГОЛОВНОКОМАНДУЮЧИЙ !... Ратпом в кінці коридору почулись кроки охоронців.
- Полковник, - смикнула я за рукав Роя. - Нам треба звідси йти !
- Зараз... Зараз... - він озирнувся і лише тепер помітви охоронців. - Не встигнемо !
- Тоді...
- Тоді доведетсья використати старий спосіб... але дієвий... - він раптом підійшов до мене. - Завжди мріяв це зробити !
Не встигла я заперечити, як Мустанг обхопив мене за талію і... почав цілувати... Усмішка на його обличчі була якась дивна...
Охоронці перебили нас своїм сміхом і повідомили, що для бажаючих усамітнитись є кімнати на іншому поверсі... Рой мило їм подякував і швидко потягнув мене геть...
- Тепер ми дещо знаємо ! - дуже серйозно сказав він, коли ми пішли геть з прийому. - Ти непогано цілуєшся !...

---

Озираюсь на події тої ночі... За водоспадом нас чекала засідка. Хтось попередив ворогів...Нас підставили. Бездіяльний ПОлковник (після переходу через водоспад він намок повністю ) зорієнтувався вчасно і зупинив Еда,який вже рвався в бій... Ми утекли... Соромно собі признатись в цьому, але іншого виходу не було...
Підставили. Нас... Значить покладатись вже не можна ні на кого...

І уявіть собі картину: сьогодні в Штаб з,являється Полковник, сяючи від невідомого щастя і заявляє, щой ого запросили на закритий прийом в готель "Плаза" в ЦЕнтралі!
- А головне, - по-змовницьки усміхнувся він до Хавока. - На прийом треба з,явитись з дамою... Не знаєш кого мені запросити ?
Хавок стенув плечима.
- Може... може симпатичну медсестру з медпункту ? - Мустанг з серйозним виглядом почесав ніс. - Та ні... А може... як щодо Марії Росс *усмішка*... ні... - Рой підвівся з крісла і почав ходити по кімнаті, перебираючи у пам,яті імена знайомих дівчат. Не скажу, що мені дуже приємно за цим спостерігати, але... звикла уже !
-Бінго !!! - раптом вигукнув Полковник, переможно усміхаючись. - Пам,ятаєте нову зв,язкову, яку до нас перевели минулого тижня !!! - проте усмішка миттєво сповзла з обличчя Роя і він пробурмотів. - а, ні, вона на вихідні їде до батьків кудись в провінцію...От не щастить так не щастить !!! Може переодягнути Фармана дівчиною ?? Або... Рі-ізо... - очі Полковник араптом лукаво звузились. - Ти ж жінка, Різо ?
Моя права брова сіпнулась від роздратування.
- Дякую, що помітили. Жарт доволі невдалий, - голос мій був крижаним і до Мустанга нарешті дійшло, що він мене "трохи" образив.
- Лейтенанте Хоукай, запрошую вас на прийом в суботу ! - Рой випалив це на одному подиху і додав пошепки. - Різо, не дуйся на мене...Ти все неправильно зрозуміла, - раптом голос Мустанга став на диво серйозним. - Можливо, того вечора нам нарешті вдасться дізнатися... *пауза* чи ти дівчина, чи жін...
Полковник не закінчив фразу. Я закрила йому рот папкою, яку тримала в руках.
- До речі... - прошипів він, відштовхуючи папку. - На прйиом треба прийти у сукні... І я тобі дещо вже підібрав ! - Мустанг простягнув мені пакет.
Я розгорнула його і усміхнулась.
- Сам вибирав ?
- Так точно ! - гордо заявив Полковник. - Як здогадалась ?
- По довжині... - я склала сукню і заховала назад в пакет. - Коротшої не було ?..
Рой усміхнувся.
- Була... Я тобі її куплю на свій день народження !
- Жарт не вдався, - спробувала зіронізувати я.
- Зате свято вдасться ! Готуйся до суботи... Ми їдемо в ЦЕнтрал завтра !...

---

Фанфік

Назва: Всього три слова...
Автор: RizaHawkeye ака RinoaLeonhary, тобто я !


Я тебе люблю.
Такі прості і такі потрібні слова. Потрібні кожному з нас, щоб відчути, що ти важливий для когось. Тут і зараз. І завжди.
Я тебе люблю.
Їх так легко і - водночас - так важко сказати. Всього-то три слова, а скільки змісту...
Я. ТЕБЕ. ЛЮБЛЮ.

***

- Полковник... - Різу душили сльози. - Не вірю... - вона розмашисто розтирала їх по щоках. - Все мало бути добре ! Все мало вийти...
- Ми ж не розраховували на атаку гомункулів... - спробував заспокоїти її майор Хьюз, але лейтенант Хоукай кинула на нього гнівний погляд і він замовк. Лікарі сновигали туди-сюди, як білі тіні
Сльози текли по щоках дівчини.
- Полковник... Рой Мустанг... - Різа присіла на підлогу і обхопила голову руками. Згадувала усе до дрібнички... Його темні очі, які завжди горіли пристрасним вогнем, його уста в лукавій посмішці, його вічно розтріпане чорне волосся... Його недолугі жарти, спалахи гніву, його рішучість в бою... Згадувала про часи на передовому фронті, коли свист куль не давав заснути, про ночі в Штабі в пошуках розгадок... Про все, що вони пережили разом... Завжди поруч. Завжди пліч-о-пліч... З ним.... Їй здавалось, що це триватиме вічно...
І сьогодні - теж...
Різа схлипнула, не підводячи голови.
Бій. Гомункули. Монстри... У веремії битви вона просто ен встигла помітити ворожого солдата з гвинтівкою... І щонайгірше - вона розуміла, що та куля призначалась їй, але...
"Рі-ізо-о !" - різкий поштовх і... лейтенант опинилась на землі, закрита тілом Мустанга.
"Різо... Ти як ?" - Роєві очі були такі теплі... І раптом Хоукай відчула, що щось не так.. На куртці Мустанга розпливалась темно-червона пляма...
Наступні кілька годин Різа погано пам,ятала. Лікарі. Дорога в госпіталь. Напруженсть, яка висіла в повірті. Операційна, куди її не впустили. І от вона тут - під стіною в коридорі військового госпіталю... Чекає... чекає...чекає...
Після опівночі майор Хьюз пішов додому, а лікарі досі не сповістили нічого...
Різа втупилась в підлогу - навіть сліз не було. Вона заплющила очі і тихо щось шепнула. Потім знову і знову... все голосніше і голосніше :
- Я... я люблю тебе... Я тебе... люблю... Люблю...
Ці три слова. Вона завжди відкладала їх на потім... Завжди було не до цього... Вона анстільки звикла бути поруч із ним, що не думала ніколи, що може бути пізно сказати ці заповітні слова...
Всього три слова :
- Я тебе люблю...
Невже він не дізнається цього... НІКОЛИ ?
Лейтенант зціпила зуби, щоб не закричати з відчаю, коли в коридорі почулись поспішні кроки.
Різа миттєво схопилась з місця і зляканими очима подивилась на лякаря. Хоукай тремтіла, а її серце здавалось зараз вистрибне з грудей від хвилювання.
- Вибачте... - лікар опустив голову.
Серце Різи тенькнуло.
- ВИбачте... - повторив він, потираючи своє чоло. - Операція була дуже складною, я дуже втомився і не зміг вийти раніше, щоб сповістити вас...
Раптом лікар помітив, що страх дівчини вже граничить з відчаєм, і ледь усміхнувся:
-Можете заспокоїтись... Полковник зараз в палаті. Навтіь прийшов до тями ! Загрози для життя уже немає, але йому доведетьс ятиждень полежати і...
- Можна до нього ?
- Ну-у, леді.... тільки для вас ! - лікару сміхнувся. - Але не довго... Хіба що на два слова...
- На три, - раптмо усміхнулась Різа, - мені треба сказати йому лише три слова...
- Он як... Ну тоді - останні двері ліворуч...
- Дякую вам ! - дівчина вклонилась лікарю і рішуче попрямувала до дверей. Їй було байджуен, що зараз не найкращий час. Відкладати не було куди. "Зараз або ніколи!" - вона глибоко вдихнула і постукала в двері палати Роя Мустанга :
- Можна увійти ?
- Різо ?.. - пролунав його здивованйи голос...

***

Всього три слова... Старший лейтенант Різа Хоукай усміхнулась і відчинила двері в новий етап свого життя.

---

...Передсвітанковий морок помаленьку розріджуєтсья - скоро сходитиме сонце, але тут - в лісі, я навряд чи зможу побачити його... Ледь чутний шум водоспаду долинає сюди, але мені вчуваєтсья всюди лише загроза... Рой запізнюється...
Небо світлішає і світлішає...
Раптом здалеку долинають чиїсь голоси. Здаєтсья, сперечаютсья !... Господи, могли б і тихше ! Впізнаю голос Мустанга :
- Розумієш, ти просто такий маленкьий, що зможеш легко пробратися до...
- ХТО СКАЗАВ, ЩО Я ТАКИЙ МАЛЕНЬКИЙ, МЕНШИЙ ЗА ГОРОШИНКУ, ЩО МЕНЕ НАВІТЬ ПОМІТИТИ НЕМОЖЛИВО !!!
Все ясно...*зітхнула* Тиші уже не дочекатись.
Я роблю кілька кроків назустріч і мене помічають.
- Лейтенант ! - вигукує Мустанг, силкуючись закрити рот Едварду, який поривається ще щось закричати. - А ми тут...
Раптом Елрік загрозливо примружується і ... з усієї сили наступає лівою ногою на черевик Мустанга. Полковник завиває від болю (ліва нога Еда - автопротез) і відскакує вбік.
- Вітаю, лейтенанте ! От і ми ! - алхімік усміхається, поправляючи плащ.
- Ах ти ж... - позаду Мустанг вже насувається на Едварда, одягаючи свою рукавичку. - Я ж тебе зараз... під-сма-жу !!!
Ну все...
Я схопила свою гвинтівку, різко підійшла до Еда з Роєм і вдарила прикладом по голові обох...
- Ану заспокоїлись ! Ну, малі діти !..
- Лейтенанте... - Мустанг дивиться на мене вражено і може трохи... ображено... На його обличчя повертається зосереджений і рішучий вираз. - Час ?
- 5:10 - я дивлюсь на годинник.
- Рівно ?
- Так точно !
- Тоді вперед !
- Вперед, покажемо їм ! - Едвард Елрік потирає руки, прямуючи за Мустангом.
Я вішаю гвинтівку на плече і йду за ними.
Вже розвиднілось, тож треба швдко рухатись...

---

...Тихо... В Штабі уже не залишщилось нікого, окрім чергових... Я йду коридором до кабінету Мустанга і подумки вираховую, скільлки кроків залишилось...
- Заходь... - Полковник сидить за столом і переглядає якісь папери. - Отже, слухай... Під прикриттям завтрішньої операції ми повинні знешкодити один об,єкт... Є дані, що саме там знаходиться лабораторія, яку ми шукаємо...
*починаю пригадувати, як після повернення Еда Елріка, коли обидва світи стали взаємопов,язані і через ВОрота до нас потрапили безліч монстрів... ЦЕ тепер не душі в обладунках... Це створіння із плоті і крові... і в нашому світі хтось підтримує цих монстрів... за допомою алхімії даючи їм неповторний захист...МИ довго шукали того, хто це робить, підозрюючи, що влада прикриває його, і... невже завтра це може вирішитись ?..*
- Я відправляюсь туди... - Мустанг показав крихітну крапку на карті, заховану в лісах. - Поки завтра триватиме операція і погляди влади будуть приковані до її ходу, ми повинні встигнути...Ти, - очі ПОлковника зблиснули, - зараз же ВІДПРАВЛЯЄШСЯ СЮДИ... - він показав точку близьку від першої. - ...І чекаєш на мене... Спостерігай постійно... Розумієш, потрібен тільки один постріл...Щоб потрапити в місце призначення, треба пройти через водоспад. Вода. Я не певен, що вистачить часу висохнути... Тому сподіваюсь на твою допомогу. Можливо, я не маю права наказувати тобі іти, бо...
- Я піду з вами, Полковник !
На секунду його очі зустрічаються з моїми...Мені страшно від однієї думки про те, що чекає попереду, але вираз обличчя все одно не видасть цього. Ми якусь секунду дивимось один на одного. Очі Мустанга знвоу зблискують :
- Тоді вперед. Маєш пів години на збори !..

...Я покидаю його кабінет, подумки вибираючи собі зброю для цієї операції, але все одно чую позаду:
-Дякую, Різо...
І його кроки, які розлітаються в пустому коридорі стоголосою луною...